С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Архітектура будівель храмів Давньої Греції


текст: Комарова Ганна, 2007г.

Наприкінці VІІ та в І половині VІ ст. до н.е. в архітектурі Давньої Греції відбувається крутий злам, обумовлений розвитком грецьких міст-держав. Саме в цей час складаються нові типи багатьох громадських будівель, у зв’язку з якими здійснюється перехід від деревинно-сирцового будівництва до кам’яного та формуються нові архітектурно-виразні засоби, які невдовзі перетворили ці споруди на прекрасні пам’ятники монументального зодчества та підготували його розквіт у 480-400 рр. до н.е. Вже в давнину мистецтво Греції створило новий тип будівлі, який надалі став яскравим виразником ідей демоса, тобто вільних громадян міста-держави. Такою спорудою був грецький храм, який принципово відрізнявся від храмів Давнього Сходу тим, що був центром найважливіших подій суспільного життя. Зазвичай територія не лише міста, але й всієї невеличкої грецької держави вважалась освяченою заступництвом одного з божеств. Культ бога-заступника (Афіни – у Афінах, Гери – в Аргосі, тощо) та пов’язані з ним урочисті святкування ставали справою всього народу. Й храми були не лише місцем для розміщення статуї бога-заступника громади, але й сховищем скарбниці полісу, його головною державною святинею, яка була предметом гордощів громадян й ніби втілювала почуття патріотизму, яке об’єднувало їх. храм втілював ідею єдності, величі та досконалості міста-держави, непохитність його суспільного ладу. Таким чином, храм при багатьох особливостях його композиції та планування, обумовлених тим чи іншим культом, слід розглядати як найважливішу суспільну споруду давньогрецького зодчества.
 
Часи, коли храм був родовим чи царським святилищем, залишились у далекому минулому. Вже у VII ст. до н.е. жертовник остаточно було винесено з будівлі храму на площу перед нею. Це було викликано тим, що храм та площа перед ним стали центром масових народних процесій та святкувань, що об’єднували усіх вільних громадян міста. В епоху архаїки були спроби створення величезних храмів, в яких могли б розміститись великі маси народу, але частіше грецькі храми були порівняно із спорудами Давнього Сходу не занадто великим й не приголомшували людей своїми розмірами. Будучи втіленням громадянської єдності міста-держави, храм розміщувався у центрі акрополя чи міської площі, отримуючи наочно підкреслене панування у архітектурному ансамблі міста. Ясність та простота основних архітектурних форм храма та їхня художня довершеність, доступні та близькі народу, отримували особливе значення. Суспільний сенс та суто земний, людський характер храму не змінювався через те, що він присвячувався богу-заступнику міста: розвиток самої грецької релігії йшов до все більш рішучого олюднення її образів. Храм, присвячений богу, був завжди обернений головним фасадом на схід; вхід у целлу влаштовувався зі сходу так, щоб відкрити культову статую, що розміщувалась всередині, першим променям сонця. Храми, присвячені обожненим після смерті героям, були обернені на захід, в бік царства мертвих. Відхилення від цієї орієнтації траплялись доволі рідко й пояснювались іноді особливостями місця будівництва, іноді – особливими вимогами культу.

Типи храмових споруд

Найпростіший тип храму складався з одного приміщення, відкритого з торцевого боку. Вхід обрамовувався виступами поздовжніх стін, торци яких зазвичай оброблялись у вигляді пілястр чи стовпів та називались антами. Між антами часто розташовувались дві (а у більш давніх пам’ятках іноді й одна) колони. Звідси й виникла назва цього типу “храм у антах”. Антовий храм близько нагадував мегарон. Більш ускладненими типами були простиль, у якого на фасадній стороні стояв перед антами ряд колон, та амфіпростиль, що мав колонади по обох торцевих фасадах. У периптері закрите приміщення храма (наос) з усіх чотирьох боків обнесено рядом колон. Цей тип храму склався на початку VІІ ст. до н.е. й залишався панівним протягом всього архаїчного та класичного періодів. Більш складним типом є диптер. Це – храм, оточений не одним, а двома рядами колон. У псевдопериптері всі чи більша частина інтерколумніїв (проміжків між двома сусідніми колонами) зовнішньої колонади цілковито закриті стіною, з якої колони виступають зазвичай лише на половину свого діаметру, перетворюючись, таким чином, у напівколони. Псевдодиптером називається диптер, у якого другий (внутрішній) ряд колон відсутній, внаслідок чого обхід навколо закритого приміщення храма, тобто відстань від зовнішніх колон до його стін, значно ширша звичайної й наближується до двох інтервалів між колонами. Круглі храми називаються моноптер, якщо вони складаються з однієї колонади та перекриття над нею (зазвичай конічного) та фолос – якщо позаду колонади є ще й закрите приміщення (целла).
 
Ще одним типом храму, який складає, можливо, поодинокий випадок й належить до закритих храмів, є Телестеріум у Елевзині, побудований у золотий час грецького зодчества. Його план, який дуже різниться із переліченими типами храмів, являє собою майже квадратний простір, розділений чотирма рядами колон на п’ять наосів: середній – широкий на всю висоту будівлі, бічні – вузькі на два поверхи й із низьким підвальним поверхом, що слугував, ймовірно, для влаштування обладнання для релігійних вистав, що відбувались у храмі. З одного боку до цієї будівлі примикає портик з 12 колон.
 
Простір за колонами перед входом у храм, з його заднього боку чи навколо всієї целли (у периптері та близьких до нього за композицією спорудах) називають портиком. Слово портик часто використовують для означення не лише простору за колонадою, але й самої колонади. Головне внутрішнє приміщення храму греки називали наос. Це – довгаста прямокутна кімната, де стояла культова статуя. Входом у наос слугували сіни – пронаос, огороджений спереду частіше за все двома (рідко однією чи трьома) колонами, а з боків – стінами, торци яких оброблялись у вигляді антів. Часто позаду (іноді у глибині) целли влаштовувалось приміщення, яке мало назву адитон (святилище, що сполучалось із наосом) та опистодом (задня частина храму, що мала вхід лише з задньої сторони, а від целли відокремлювалась стіною). Опистодом зазвичай слугував місцем зберігання храмового начиння та різноманітних пожертв. Колонада, що оточує храм, називається птерон (грец. – крило) чи перистасис (“пери” – навколо, “стасис” – стан; той, що стоїть).
 
Із суспільної точки зору храми можна поділити на дві групи. Першій групі належать відкриті храми, в яких перед божествами здійснювались постійні богослужіння, тобто підтримувався вічний вогонь. Такі храми були у будь-який час доступні всім та кожному. Другу групу складають храми, побудовані для святкувань, що періодично повторювались, на честь одного з богів. Їх можна назвати закритими, бо богослужіння в них відбувалось лише з особливими урочистостями та пишністю у згадувані свята; в інший час вони були для народа недоступні. Портики таких храмів були з цієї причини завжди прибрані металевими ґратами та запечатані жрецями. В них біля входу розміщувався жбан для очищення, тобто для окроплення святою водою, без якого ніхто не входив всередину храму. Грецькі храми не було розраховано на масове відвідування народом. В них бачили помешкання богів, які допускали до себе смертного, тільки якщо він очистився за традицією, лише на відстань, необхідну для поклоніння та принесення їм безкровної жертви. Маса ж народу залишалась поза храмом, де відбувались кровні жертви на головному вівтарі перед пронаосом, за звичаєм азіатських жертвопринесень.
 
Зазвичай храм присвячувався одному з богів Олімпу, але траплялись й випадки подвійних храмів, де під одним дахом розміщувались два божества, з окремим святилищем для кожного. Цей розділ досягався трьома шляхами. Весь храм поділявся поздовжньою стіною, за єгипетським прикладом, на дві частини чи його розділяли впоперек короткою стіною на дві половини, як це було при храмах на честь Марса та Афродити в Мантинеї, де вхід у храм Марса був зі сходу, а із заходу – в святилище Афродити. Третій спосіб розміщував другий храм на другому поверсі. Павзаній розповідає про подібний храм у Спарті, де нижній поверх було присвячено озброєній Афродиті, а верхній – другорядному божеству Олімпа.
 
Класичним типом грецького храму став периптер, тобто храм, що мав прямокутну форму й був оточений з усіх чотирьох боків колонадою. Подальший розвиток храмової архітектури йшов головним чином шляхом вдосконалення системи конструкцій та пропорцій периптера. Створення периптера дозволило вільно розміщувати будівлю в просторі й надавало всьому строю храму урочисту сувору простоту. Основні елементи конструкції периптера також дуже прості й глибоко народні за своїм походженням. У своїх джерелах конструкція грецького храму бере свій початок у дерев’яному зодчестві із глинобитними стінами. Звідси йде двосхильний дах й (згодом кам’яні) балкові перекриття; колони також беруть свій початок від дерев’яних стовпів. Але це не означає, що конструкція грецьких храмів була механічним перенесенням деревинних конструкцій у кам’яне зодчество. Архітектори Давньої Греції добре розуміли й враховували конструктивні властивості будівельних матеріалів. Разом з тим вони прагнули підкреслити й розвинути художні можливості, приховані в самій конструкції будівлі. В результаті цієї роботи склалась виразна та цілісна художньо осмислена архітектурна система, яка пізніше, у римлян, отримала назву ордера (що означає лад, устрій). Стосовно грецького зодчества слово “ордер” означає в широкому сенсі цього слова весь образний та конструктивний устрій грецької архітектури, головним чином храму, але частіше має на увазі лише порядок співвідношення та розташування колон та антаблемента (перекриття), що лежить на них. Естетична виразність ордерної системи була заснована на доцільній гармонії співвідношення частин, що утворюють єдине ціле, та на відчутті пружної, живої рівноваги несучих та несомих частин. Навіть зовсім незначні зміни пропорцій та масштабів ордера давали можливість вільно видозмінювати весь художній устрій будівлі.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100