С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Архітектура єгипетських храмів доби Нового царства (6/6)


Заупокійний храм Рамсеса III

Храм Рамсеса ІІІ побудовано у ХІІ ст. до н.е. недалеко від Рамессему у сучасному Медінет Абу. За міцним вхідним пілоном відкривається двір (34х42 м). Вздовж північної сторони двора простягається восьмиколонний портик, а південну сторону його замикає портик, який слугує фасадом палацу. У стіні за колонами портика є три двері, що ведуть у палац, та “вікно царських появ”. У палаці фараон жив під час свят. На протилежній входу стороні двора височіть другий пілон, який веде до наступного двору. Цей двір оточений портиками з усіх чотирьох сторін, до того ж західний, розташований навпроти входу, знаходиться на більш високому рівні, ніж решта, й до нього ведуть сходи. Західний портик – глибокий, його перекриття підтримується двома рядами опор. Опорами першого ряду цього портика (як і протилежного йому східного) слугують колосальні статуї фараона у вигляді бога Осириса.
 
За другим двором розміщена гіпостильна зала із 24 колонами, розташованими у шість рядів. Центральний прохід ширший від інших; для того щоб процесії могли без перешкод проходити ним, було зрізано бази колон з боку, оберненого до проходу. За великою гіпостильною залою лежать ще дві колонні зали, до яких примикають приміщення святилищ. Вся прямокутна ділянка храма обнесена стіною, із півдня, півночі та заходу від нього розміщено численні господарські приміщення.
 
При спорудженні цього пам’ятника Рамсес ІІІ взяв за зразок храм Рамсеса ІІ та у загальних рисах повторив Рамессеум. Завдяки тому, що палац та храм у Медінет Абу пізніше не перебудовувались, комплекс добре зберігся та в ньому ясно видно задум архітектора. Це найграндіозніший пам’ятник єгипетської держави періода її найвищої могутності; разом із тим вежі, величезні пілони та товсті стіни свідчать про те, що її могутність вже зазнавала випробовувань.

Храм - кенотаф Сети I

Сеті І побудував у Абідосі кенотаф, цілковито незвичайний за масштабами та формою. Кенотаф складався з двох будівельхраму та кенотафу. Храм, оточений стіною, здіймався терасами, нагадуючи святилище Хатшепсут у Дейр ель-Бахрі. Вхід у формі пілона відкривався на перший двір; на стороні пілона, що виходила сюди, було вбудовано ніші, в яких стояли статуї фараона. У глибині двора знаходився портик зі сходами, що поєднували його із другим двором. На стінах портика було вирізьблено рельєфи. В портику також було влаштовано ніші зі статуями. Другий двір завершувався другим портиком, з якого спочатку у перший гіпостиль вело сім дверей, однак Рамсес ІІ, який добудовував храм свого батька, наказав закласти всі входи у гіпостиль, крім центрального, а на стіні, що утворилась, зробити напис про те, в якому стані було святилище, і які роботи він провів. З напису з’ясовується, що перший двір було побудовано Рамсесом ІІ. Раніше сім входів з портика відповідали семи нефам послідовно розташованих гіпостилів й приводили до дверей семи молелень у глибині храму. Ці молельні було присвячено Сеті І, Птаху, Ра-Гору-Ахуті, Осирису, Ісіді та Гору. На стіні кожної молельні було вирізьблено зображення дій щоденного ритуалу й відповідні тексти молитов (жерцем скрізь виступав сам Сеті). Не повністю ще з’ясований ритуал, що відбувався у кенотафі, побудованому позаду храму, точно по його осі. Вхід у нього був із північного боку стіни, яка оточувала територію храму. Звідси йшов критий склепистий прохід, частково цегляний, частково з піщанику. Перед самою будівлею кенотафа прохід повертав під прямим кутом. У центральному, найбільшому приміщенні кенотафа посередині було вбудовано прямокутне підвищення, яке колись оточувала вода. На цьому підвищенні піднімались сходами, влаштованими на його вузьких сторонах. За цією залою розміщувалась кімната, яка за формою нагадувала саркофаг.
 
І досі вражають рельєфи храму та кенотафа. Успадковані від Амарни тонке моделювання облич та тіл, чіткість основних портретних рис у поєднанні з загальним спокоєм фігур примушують забути про канонічність умовних постав та одноманітність сцен. Ефектами продуманих поєднань вражають кольори рельєфів. Декорування храму – це найкраще з усього, що було створено в галузі єгипетського офіційного рельєфу.

Печерні храми

Для архітектури кінця Нового царства характерне спорудження печерних храмів: фараон Харемхеб вирубав свій храм у Сильсиле, Сеті І – дорогою від Едфу до Червоного моря, фараон Рамсес ІІ висік два храми у далекій Нубії, в Абу-Симбелі.

Храми в Абу-Симбелі

Храми Рамсеса ІІ в Абу-Симбелі перевершили за величчю та розмірами скельні споруди, створені протягом усієї історії Єгипту. Незважаючи на те що приміщення абу-симбельських храмів висічено всередині скель, їхнє планування повторює планування єгипетських храмів Нового царства, зведених на поверхні землі.
 
Великий храм у Абу-Симбелі присвячений культам Амона, Ра-Гора-Ахуті, Птаха та самого Рамсеса ІІ, проте оформлення храму мало на меті всіма можливими засобами звеличити могутність Рамсеса ІІ. Невисокі сходи, вирубані у скелі, вели від берегу Нілу до фасаду храма. Його бічні сторони, як і пілони храмів Нового царства, було дещо нахилено. Карниз храму був увінчаний рядом невеликих статуй сидячих павіанів – священих тварин бога мудрості Тота. З боків входу височіло по дві 20-метрові портретні статуї Рамсеса ІІ. Над входом, на рівні голови та плечей статуй, у прямокутній глибокій ніші вирізьблено шестиметрове зображення сокологолового бога сонця. Для того, щоб підкреслити великі розміри статуй, у них біля ніг було розміщено жіночі фігури, виконані у натуральний розмір. Фігури статуй трактовано як міцні контрфорси, що стримують тиск скелі. Коли храм, розміщений високо на західному березі Нілу, освітлювали перші промені сонця, гігантські скульптури раптово отримували темно-червоне забарвлення й здавались особливо рельєфними на тлі відкидуваних ними темно-синіх тіней. Колоси справляли незабутнє враження приголомшливої могутності фараона.
 
За входом по поздовжній осі було розміщено висічені у скелі приміщення храму загальною довжиною 55 м. Перше приміщення, аналогічне двору храму Нового царства, мало вісім стовпів, розташованих по поздовжнім сторонам. До них було притулено 10-метрові статуї Рамсеса ІІ у вигляді бога Осириса. Розпис стелі зображував небо. Над центральним проходом були розміщені ширяючі шуліки богині Нехебт, стелі бічних проходів було розписано зірками. За залою-“двором” розміщувалась зала із чотирма стовпами. Стіни зали прикрашали рельєфи. На східній стіні, з обох боків входу, було зображено Рамсеса ІІ, який жертвує богам полонених лівійців та нубійців, на північній – битва Рамсеса із хеттами при Кадеші, на південній – епізоди битв із лівійцями та нубійцями, на західній – фараон, що веде полонених.
 
Рельєфи Великого храма Абу-Симбела, що вирізнялись великою майстерністю, було виконано скульпторами Піаі, Пенефом та Хеві, про що сповіщали написи, які знаходились поруч із рельєфами.За першою залою розміщувалась невелика поперечна зала, в якій зберігався священий човен, та святилище.
 
Малий храм в Абу-Симбелі, присвячений богині-корові Гатор, було розміщено на північ від Великого. Фасад храму було також оформлено у вигляді порталу, але скульптури, що прикрашали вхід, було розміщено у шести величезних нішах, по три з кожного боку від входу. Кожна група складалась з двох статуй Рамсеса ІІ та однієї – цариці Нефертіті-Меренмут. За входом розташовувалась гіпостильна зала, близька за формою залі-“двору” Великого храму, але замість статуй фараона у образі бога Осириса підпорами слугували стовпи із гаторичними капітелями. Три двері поєднували гіпостильну залу із вестибюлем, що передував святилищу із нішею, в якій стояла статуя богині-корови Гатор. Малий храм за своїми розмірами та оформленням був скромніший за Великий.
 
Комплекс у Абу-Симбелі протягом 3000 років був гордістю Єгипту. Коли при спорудженні Асуанської греблі над храмом нависла загроза затоплення, храми було розпилено на великі блоки, пронумеровано, піднято та знов зібрано у безпечному від затоплення місці.

Висновки

Усі храми Нового царства мають дуже багато спільних рис: головний фасад звернений до Нілу, висока масивна стіна навколо храму, орієнтація із заходу на схід, планування, алеї сфінксів, масивні пілони, статуї фараонів, що стоять перед ними та ін. Навіть печерні храми, які висічено всередині скель, за плануванням повторюють храми, зведені на поверхні землі. Храми Атона у Ахетатоні дещо відрізняються від решти храмів Нового царства через відсутність типових для останніх колонних зал та молелень із культовими статуями божества й, навпаки, наявність відкритих дворів із численними жертовниками, що пояснюється самим культом Атона.
 
Велике значення для розвитку храмової архітектури Нового царства мав Луксорський храм. Саме тут знайшов свою завершену форму новий тип храму Нового царства. Центральна колонада його двору у вигляді гігантських кам’яних квітів папіруса вплинула на більш пізнє оформлення середніх нефів гіпостилів, так само як і використання великої кількості колон. Після Луксора все частіше стали застосовуватись портики із подвійними рядами колон.
 
Грандіозність та пишність, характерні для офіційної фіванської архітектури другої половини Нового царства, втілювались у таких формах, які були своєрідним поєднанням старого та нового. Зодчі цього періоду мали повернутись до основних традицій архітектури Фів часу ХVIII династії, перерваний Амарною. В основу оформлення храмів ХІХ-ХХ династій було покладено схему, вироблену в Фівах у XVI-XV ст. до н.е. Все ж зодчі другої половини Нового царства значно збагатили замисли своїх попередників і внесли багато нового. Розвиваючи роль колон, вони почали обрамляти середні, більш високі проходи зал колонами у вигляді розгорнених квітів папірусів, зберігши для бічних проходів колони у вигляді зв’язок нерозквітлих стеблин. Однак, якщо вибір загальної ідеї оформлення був вдалим, то намагання надати якомога більшу пишність будівлям призвело до перенавантаження. Важкість величезних перекриттів обумовила збільшення об’єму колон й надто часте їх розташування. Бажання усіляко прикрасити будівлю спонукало покривати рельєфами та текстами не лише стіни, але й стовбури колон.

Бібліографія:
1. Гнедыч П.П. История искусств: В 3-х томах. – Калининград: Янтарный сказ, 2000. – Репринтное воспроизведение изд.: СПб.: Изд. А.Ф. Маркса, 1897. – Т.1.
2. Кинк Х.А. Древнеегипетский храм. – М.,: Изд. «Наука», 1979.
3. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Підручник. – К.: Либідь, 2002.
4. Матье М.Э. Искусство Древнего Египта. – СПб.: Издательский дом «Коло»; «Университетская книга», 2005.
5. Матье М.Э. Искусство Древнего Египта // Всеобщая история искусств: В 6-ти томах / Под общей редакцией Чегодаева А.Д. – М., 1956. – Т.1.
6. Флиттнер Н.Д., Ходжаш С.И. Архитектура Нового царства. Период ХVІІІ-ХХ династий (ХVI-XI вв. до н.э.) // Всеобщая история архитектуры: В 12-ти томах. – М., 1970. – Т.1.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100