С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Архітектура поза зоровими образами


текст: Кирило Комаров "Технічна естетика і дизайн": Науково-технічний збірник, Київ-2009, Випуск 6. С. 203-207.

За часи існування терміну "архітектура", його визначення зазнало еволюційних змін від архаїчного тлумачення "головний будівельник" через середньовічну метафору про "музику, що застигла у камені". Сьогодні існує цілий ряд альтернативних суджень про це явище. За версією відомого архітектора, майстра неокласицизму кінця ХІХ – початку ХХ ст., І.В. Жолтовського, " архітектура правдива і життєва не лише коли обслуговує наші побутові потреби, але й тоді, коли створює живий образ" [1]. Важливим у цьому визначенні є акцент на властивості архітектури оперувати категорією образів, запозиченою із психології, що пропонує трактувати поняття "образ" як "суб’єктивну картину світу або його фрагментів, що включає самого суб’єкта, інших людей, просторове оточення та часову послідовність подій" [5].

Таке запозичення є цілком правомірним, оскільки образ є результатом процесу сприйняття середовища, формування якого є головною метою архітектури. Важливо зазначити, що традиційно в теорії архітектури під поняттям "образ" насправді розуміють лише один з його різновидів, а саме – зоровий образ, тобто такий, що формується на основі зорового сприйняття. Так А.В. Іконніков у своїй монографії "Художня мова архітектури" говорить, що "формуючи об’єкт, архітектор ... інтегрує фактори, які впливають на форму, на основі їх естетичного осмислення" [4].

Причина орієнтації архітектурної теорії та практики на зорове сприйняття зрозуміла, адже саме зір є найбільш розвиненим механізмом сприйняття оточуючого світу для переважної більшості людей. Але за статистикою, сьогодні у світі живуть близько 37 млн. сліпих, та 161 млн. інвалідів зору [7], які в силу фізіологічних особливостей, не можуть моделювати середовище у своїй свідомості на основі візуальних образів. Цих людей можемо розглядати, як окрему категорію суб’єктів простору із особливостями сприйняття, яка складає 3.3% від загальної кількості людей, які живуть у світі. Першочерговою умовою комплексного задоволення всіх запитів цієї категорії суб’єктів середовища є розробка методики дизайну інтер’єрів, що може вільно сприйматися без використання зору. Розробка такої методики є суттєвою задачею, що постає перед сучасною теорією та практикою архітектури.
 
Не можна забувати і про те, що традиційна теорія не ігнорує проблеми сліпих. "Рекомендаціями по проектуванню оточуючого середовища, будинків і споруд з урахуванням потреб інвалідів та інших мало мобільних груп населення" для забезпечення потреб орієнтування інвалідів зору передбачені: суцільні поруччя вздовж відкритих ділянок стін коридорів; направляючі бордюри в якості попереджувальних огороджень; рельєфні покриття підлоги перед дверима ліфтів, на перетинах пішохідних шляхів та на краях сходових маршів; звуковідтворюючі пристрої у ліфтових кабінах; таблички з написами шрифтом Брайля на зовнішній стороні дверей приміщень [6]. Але ці пристосування не формують якісно новий дизайн інтер’єрів, а представляють собою певні допоміжні засоби, дискретно інтегровані у звичайний простір, сформований із розрахунку на зорове сприйняття.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100