С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Архітектура будівель храмів Давньої Греції (2/5)


Архітектура будівель храмів архаїчної епохи
(750 - 480 гг до н.э.)

В епоху архаїки грецький ордер склався у двох варіантах – доричному та іонічному. Це відповідало й двом основним місцевим школам у мистецтві. Лаконічний, мужній та сильний доричний ордер та більш стрункий, витончений іонічний (який включає в свою чергу два варіанти – малоазійський та аттичний) трапляються у перших відомих науці кам’яних спорудах (І половина VІ ст. до н.е.).
 
Грецька дорична архітектура відрізняється мужньою величчю, суворою простотою, монументальною урочистістю, силою та великою витримкою у застосуванні декору. Колона розвиненого доричного ордера не має бази. Стовбур колони, що стояв безпосередньо на верхній сходинці основи (стилобаті), звужувався доверху. Потоншення колони починалось безпосередньо від стилобату, але не було зовсім рівномірним: стовбур колони зазвичай мав припухлість (ентазис), максимум якого приходився на нижню половину стовбура колони (приблизно на 1/3 загальної висоти). Поверхня стовбура колони оживлялась вертикальними жолобками – канелюрами, кількість яких частіше за все дорівнювала 20. У доричному ордері вони вирізьблені не дуже глибоко, утворюючи гострі грані. Канелюри оживляли гру світла й тіні на колонах, підкреслювали вертикальні лінії контурів й при будівництві з мармуру виявляли своїми гранями напівпрозорість цього матеріалу. Дорична капітель відокремлювалась від стовбура колони горизонтальними врізами (від 1 до 4), які називаються врізами гіпотрахеліона. Капітель складалась з округлої подушки - ехіна та з квадратної плити, яка лежала на ній – абака (абаки). Нижня частина ехіна зазвичай прикрашалась врізаними профільованими поясками – ремінцями, кількість яких коливалась від 1 до 5. У ранніх пам’ятниках застосовувалась пластично орнаментована викружка – скоція. Антаблемент доричного ордера складався з трьох елементів: архітрава, фриза та карниза. Доричний архітрав являв собою гладку балку, що спиралась на капітелі колон. Зверху вона завершувалась невеликою поличкою (тенією). Над архітравом йшов доричний фриз, що складався з тригліфів та метоп. Тригліфи мали форми витягнутих у вертикальному напрямі прямокутників, поверхня яких збігалась у вертикальній площині із зовнішньою площиною архітрава та оживлялась вертикальними врізами. Між тригліфами розташовувались майже квадратні, трохи витягнуті у довжину плити – метопи; вони були трохи заглиблені відносно площини тригліфів й часто прикрашались горельєфами. Карниз завершував антаблемент.
 
Доричний храм-периптер був відокремлений від землі кам’яною основою – стереобатом, який був дещо ширшим за колонаду храму й зазвичай складався з трьох масивних східців, які йшли вздовж усіх чотирьох фасадів. Верхня сходинка й вся верхня поверхня стереобата (стилобат) слугувала як би постаментом для храму. В наос світло проходило крізь світлові люки у стелі, чи крізь двері. Вхід у наос розміщувався за колонадою з боку головного фасаду й був оформлений пронаосом, що за конструкцією нагадував портик “храма у антах”. Іноді крім наоса існував ще опистодом. Наос (із пронаосом та опистодомом) був з усіх боків оточений колонадою. Колонада периптера здіймалась над горизонталлю стилобата, підтримувала перекриття (опорні балки та карниз), над якими піднімалась покрівля, покрита черепицею чи мармуровими плитками. Трикутники, що виникали на передньому та задньому фасадах під двосхильним дахом, називались фронтонами. Гребінь даху та його кути були увінчені (зазвичай керамічними) прикрасами, так званими акротеріями.
 
Система доричного ордера визначила головну лінію розвитку грецького зодчества на Пелопонесі та у Великій Греції (тобто Сицилії та Південної Італії). Іонічний ордер отримав розвиток насамперед у малоазійській та острівній Греції, у багатих торговельних містах, які близько стикалась із культурою Сходу. Іонічний ордер відрізнявся від доричного легкістю пропорцій, витонченістю своїх розчленованих форм, широким застосуванням декору, що надавало враження святковості, нарядності та грації. Форми іонічного ордера відомі в різних варіантах, особливо база, капітель та антаблемент.
 
Основний, малоазійський варіант іонічного ордера склався у середині VІ ст. до н.е. Його колона поділялась на три частини: базу, стовбур та капітель. База складалась з угнутих та випуклих елементів, що чергувались та образно виражали стискуюче зусилля, яке вона передавала від стовбура колони основі храму. Іонічна база нерідко стояла на прямокутній плиті чи плинті. Випуклі елементи бази – напіввали (вали), чи торуси, часто прикрашались орнаментальною порізкою – “плетеницею” чи горизонтальними жолобками (канелюрами). Угнуті елементи – скоції – частіше за все залишались гладкими. Малоазійський тип бази майже не ставав ширшим донизу й складався з плінта, основи, що наближалась за формою до низького циліндра та торуса (храм Гери на о. Самосі). Іноді до цього додавалась ще основа бази, яка складалась з трьох елементів з профілем у вигляді двох напіввалів, розділених двома скоціями, що закінчувались двома невеликими поличками. Цей тип бази був поширений всюди, крім Афін, й використовувався частіше за інші, аж до епохи еллінізму.
 
Іонічна колона була стрункіша за доричну, її висота в епоху архаїки наближувалась до восьми діаметрів, а пізніше перевищувала дев’ять діаметрів. Стовбур менше звужувався доверху, ніж у доричному ордері, ентазис був чи відсутній, чи дуже незначний. Канелюри, що оживляли стовбур іонічної колони (зазвичай їх було 24), відокремлювались вузькими полосами, поверхня яких означала циліндричну поверхню основної форми стовбура. Завдяки більшій глибині жолобків тіні на іонічній колоні були більш сильні. У своєму прагненні створити характерне для цього ордера враження легкості зодчі розташовували колони дуже широко, наближаючись до межі допустимих у матеріалі навантажень. Іонічна капітель складалась з прямокутної у плані абаки, розташованої безпосередньо під архітравом, подушки з волютами та ехіна. Волюти, чи завитки подушки, що утворюють з боків капітелі два вали, які називаються балюстрами, були характерною особливістю іонічної капітелі. Абака та ехін зазвичай були покриті багатою порізкою. Ехін, часто прикрашений поясом ов, чи іоніків, відповідає листяному вінцю еолійської капітелі. Іонічна капітель спочатку була сильно витягнута у плані, завдяки чому її конструктивна роль наближувалась до ролі підбалки. Наприкінці VІ ст. до н.е. іонічна капітель у плані наближується до квадрату. Внаслідок того, що іонічна капітель мала дуже різні головний та бічний фасади, капітелі кутових колон вимагали спеціального рішення, яке вперше зустрічається у пам’ятниках ІІ половини V ст. до н.е. в Афінах, після чого отримує повсюдне поширення. У кутовій капітелі кутова волюта розташовувалась під кутом 45º до обох фасадів. Антаблемент малоазійського варіанту іонічного ордера складався з двох частин: архітрава (значно легшого за доричний) та карниза. Невеликі горизонтальні уступи розділяють його на три гладкі полоси (лат. – фасції), що трохи нависають одна над одною. Між архітравом та карнизом розміщувався пояс зубчиків (лат. – дентикул). Частина, що вінчає антаблемент, - сима прикрашалась дуже багатою орнаментальною різьбою.
 
Іонічні храми часто зводились на доволі високих, багатосхідчастих стереобатах, іноді зі сходами тільки з боку головного фасаду й із прямовисними стінками з трьох інших сторін. Другий важливий варіант іонічного ордера з’явився приблизно у 525 р. до н.е. у Дельфах та отримав подальший розвиток у другій половині V ст. до н.е. у Аттиці. Аттична база складалась з двох торусів, розділених однією скоцією. Плінт не був обов’язковим елементом аттичної бази. Колони не відрізнялись від малоазійських, але у деяких невеликих іонічних будівлях колони замінювали скульптури дівчат у довгих, багато прикрашених сукнях. Такі опори у вигляді жіночих фігур (каріатиди) характерні для властивого іоніці прагнення до скульптурних прикрас.
 
Антаблемент поділявся не на дві, а на три частини: над архітравом проходив безперервний фриз, зазвичай прикрашений стрічкою барельєфа. Покрівля споруд іонічного ордера не відрізнялась від доричної. Фронтони, які з’являлись лише у побудовах другого іонічного ордера, повторювали елементи карниза на поздовжніх сторонах.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100