С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Архітектура будівель храмів Давньої Греції (3/5)


Для еволюції архаїчних доричних храмів характерний перехід від важких й присадкуватих пропорцій до більш струнких та гармонійно виразних. Більш ранні храми часто мали громіздкі капітелі та надто короткі стовбури капітелі. Співвідношення кількості колон на довгих та торцевих сторонах часто було таким, що храм був дуже витягнутим у довжину. Іноді на фасаді ставилась непарна кількість колон, що не давало можливості виокремити головний вхід й зробити його головною віссю композиції. Поступово всі ці недоліки зникали.
 
У другій половині VІІ ст. до н.е. було побудовано дерево-сирцеві антові та периптеральні храми у Калідоні, Фівах, Тегеї та інших місцях. Найбільше значення серед них мають храми Аполлона у Фермі та Гери у Олімпії. Храм Аполлона у Фермі (640-630 рр. до н.е.) мав розміри за стилобатом 12,13х38,23 м. храм складався з вузького (шириною 4,6 м) витягнутого наоса та опистодома при відносно широких портиках. Перекриття та дах були дерев’яними, покрівля – черепична. Зовнішня колонада складалась з 5х15 дерев’яних колон на високих кам’яних базах. У VI ст. до н.е. дерев’яні колони було замінено кам’яними. Найвизначнішим у цьому храмі було його керамічне облицювання та прикраси. Храм Гери (Герайон) у святилищі Зевса у Олімпії – це один з найдавніших доричних периптерів, від якого до нас дійшли не лише фундаменти, але й залишки колонади, цокольна частина стін та фрагменти керамічних прикрас. Найдавнішою відомою круглою будівлею, що мала всі основні елементи доричного ордера, був давній фолос у Дельфах (приблизно 580 р. до н.е.). багато доричних храмів було побудовано в архаїчний період у Великій Греції. Найбільш відомими є руїни храмів у Селінунті та так звана “Базиліка” у Пестумі. У “Базиліці” підкреслена перш за все могутність та стійкість будівлі; гармонія пропорцій у ній відсутня, особливо через занадто роздутий ентазис.
 
храм Аполлона у Коринфі (VI ст. до н.е.) є однією з найдосконаліших споруд пізньої архаїки. Він зберігся краще, ніж інші пам’ятники архаїної дорики материкової Греції. Це доричний периптер з числом колон 6х15 та розміром за стилобатом 21,36х53,3. Портики храма вже не мають тієї перебільшеної порівняно із площею целли ширини, що характерна для споруд ранньої архаїки. Ширина бічних портиків лише трохи перевищує ширину крайнього прольоту між колонами, а в передньому та задньому портиках складає приблизно півтора прольоти. В цьому відношенні план дуже наближується до планів класичної епохи, але пропорції його ще дуже витягнуті.
 
В архаїчній архітектурі іонічного та доричного ордера із вапняку, широко використовувалось яскраве розфарбування. Найчастішим було поєднання червоного та синього кольорів. Розфарбовувались тимпани (трикутне поле під двосхильним дахом) та тло метоп, тригліфи та деякі інші частини антаблементу. Розфарбовувалась і скульптура, що прикрашала архаїчні храми. Розфарбування збільшувало відчуття святковості обрису архітектури та підкреслювало архітектоніку його частин (особливо у доричному ордері).
 
Іонічна архітектура, яка в цілому розвивалась в архаїчний період у тому ж напрямку, що й дорична, відрізнялась від неї більшим багатством декорацій, більшою витонченістю та легкістю. Навіть старому типу храма “у антах” іонічний ордер надав незвично нарядний вигляд; так будувались ще у VI ст. до н.е. невеликі будівлі навколо головного храму, наприклад, скарбниця сифносців у Дельфах із фігурами святково вбраних дівчат (кор) замість колон. Цікаво, що в жодній з цих скарбниць не було застосовано іонічні колони, незважаючи на те, що окремо стояча іонічна колона була встановлена наксосцями у святилищі Аполлона у першій половині VI ст. до н.е. (вона слугувала постаментом для крилатого сфінкса).
 
Храми Іонії, тобто міст узбережжя Малої Азії та островів, вирізнялись особливо великими розмірами та розкішшю оздоблення. В цьому виявився тісний взаємозв’язок міст-держав малоазійської Греції із культурою Сходу. Ці храми виявились осторонь основної лінії розвитку грецької архітектури. Архітектура грецької класики широко розробила всі найкращі сторони іонічного ордеру, але залишилась сторонньою розкошам цих грандіозних храмів архаїчної Іонії; ця риса іонічної архітектури отримала свій подальший розвиток лише в період еллінізму.
 
Найвизначнішими архаїчними храмами Малої Азії були зведені близько середини VI ст. до н.е. храм Артеміди в Ефесі, храм Гери на о. Самосі та храм Аполлона у Дидимах близ Милету. Всі три споруди являли собою грандіозні за розмірами, цілком побудовані з мармуру, диптери, тобто храми із подвійною зовнішньою колонадою. Храм Гери в Самосі та храм Артеміди в Ефесі мають дуже велике значення для історії архітектури, оскільки в них вперше зустрічається зрілий, повністю виконаний іонічний ордер у його малоазійському варіанті. Храм Артеміди в Ефесі в давнину вважався одним з семи чудес світу. Будівництво храму розпочалось ще у першій половині VI ст. до н.е. У довжину храм досягав 100 м. Глибокий пронаос складався з чотирьох рядів колон, по дві в кожному ряді. Колони на західному та східному фасадах спирались на барабани, прикрашені скульптурними рельєфами.
 
Порівняно із доричними периптерами храм Артеміди у Ефесі вражав своєю величчю та розкішшю, багатою грою світлотіні та складним ритмом рядів колон, що змінювались. Але йому не вистачало суворої пропорційності та ясної простоти, що були властиві доричним храмам пізньої архаїки. Саме будівельники доричних храмів із найбільшою повнотою виразили передові художні ідеї свого часу, й в подальшому вироблений ними тип периптера розроблявся та вдосконалювався в якості провідного типу архітектурної споруди у період класики.

Архітектура будівель храмів класичної епохи
(480 – 400 рр. до н.е.)

В результаті руйнацій, спричинених персидськими війнами малоазійським грецьким містам, батьківщині іонічного ордера, на початку та в середині класичного періоду домінує будівництво храмів у доричному ордері. Провідним типом монументальної архітектури на початку V ст. до н.е. залишався периптер. Храм ставав коротшим, його целла – ширшою. У великих храмах внутрішнє приміщення – наос – зазвичай розділяли двома поздовжніми рядами колон на три частини. У невеликих храмах архітектори не використовували внутрішні колони, які підпирали перекриття наоса. Зникло використання на торцевих фасадах колонад із непарною кількістю колон, яке заважало розташуванню входа у храм у центрі фасада. Стандартним співвідношенням кількості колон торцевого та бічного фасадів стало 6 до 13 та 8 до 17; кількість колон бічної сторони була рівною подвійній кількості колон торцевого фасада плюс одна колона. У глибині центральної частини наоса, оточеної внутрішніми колонадами, прямо проти входу розміщувалась статуя божества. Планування храма отримало логічно ясну стрункість та монументальну урочистість. Суворо продумана система розташування та співвідношення всіх елементів конструкції храма вела до створення образа величного, зрозумілого та простого.
 
Архітектори ранньої класики тонко відчували зв’язок системи пропорцій архітектурних форм із абсолютними масштабами будівлі та з її розмірами відносно людини та навколишнього ландшафту. Вироблення постійної системи частин ордера та їх форми відбувалось одночасно із все більш вільною та багатообразною побудовою їх пропорційних співвідношень. Незначні зміни пропорцій викликали відповідні зміни у рівновазі несомих та несучих частин. Видозмінюючи співвідношення пропорцій всіх частин будівлі, архітектори видозмінювали й весь характер його образної виразності. Тому кожен храм періоду класики поєднував у собі принципи виробленого столітнім досвідом канонічного рішення із моментами, властивими конкретно лише даному храму. Це надавало йому індивідуальну своєрідність та робило його неповторним витвором мистецтва. Цим досягалось й вирішення задачі співвідношення храма із навколишнім середовищем й визначався його характер, то міцний та величний, то легкий та витончений.
 
На цей час остаточно встановились й засоби поліхромії. До кольорового керамічного облицювання та розфарбування додалось й використання різнокольорових матеріалів (Ерехтейон). Різноманітні за кольором матеріали застосовувались й для підлог, що відіграло важливу роль у кольоровому рівні інтер’єра. Особливого поширення набули мозаїчні підлоги, що складались з плиток різнокольорового каменю чи гальки такого ж невеликого розміру. Надалі у мозаїці почали використовувати й шматочки штучно нарізаних кольорових камінців та сплавів.
 
Пам’ятником, перехідним від пізньої архаїки до ранньої класики, був побудований приблизно 490 р. до н.е. храм Афіни на острові Егині. Розміри його невеликі. Співвідношення колон – 6 до 12. Колони стрункі за пропорціями, але антаблемент ще дуже важкий. Храм збудовано з вапняку й покрито мальованою штукатуркою. Фронтони було прикрашено мармуровими скульптурними групами. Розташування храма на високому береговому схилі демонструє, як вміли грецькі архітектори пов’язувати строгу доричну архітектуру із навколишнім простором природи.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100