С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Архітектура будівель храмів Давньої Греції (4/5)


Найбільш повно типові риси архітектури ранньої класики втілились у храмі Зевса у Олімпії (Пелопонес). Цей храм розпочав новий період індивідуального трактування кожної споруди. храм було споруджено місцевим архітектором Лібоном з Еліди між початком 460 та 450 рр. до н.е. У давнину він був відомий хризоелефантинною статуєю Зевса роботи Фідія, що вважалась одним із семи чудес світу. Зараз храм майже повністю зруйнований; лише за описами давніх авторів (особливо Павсанія) та завдяки досконалому вивченню руїн можна реконструювати архітектурний вигляд споруди. Це – доричний периптер розміром 27,68х64,12 м за стилобатом із кількістю колон 6х13. Внутрішнє приміщення складалось із пронаоса, целли та опистодома. Храм було побудовано з твердої породи вапняку (черепашнику) й було вкрито тонким шаром білої мармурової штукатурки, що надавало можливість досягти майже чеканеної точності та чистоти виконання деталей. Покрівельна черепиця, сима та скульптури були мармуровими. Суворість пропорцій храму пом’якшувалась святковим за своїм характером розфарбуванням. Храм було прикрашено великими скульптурними групами на фронтонах. Метопи зовнішнього фризу, як і в більшості храмів ранньої класики, не мали скульптурних прикрас. За зовнішньою колонадою над портиками пронаоса та опистодома на метопах тригліфного фризу було розміщено скульптурні композиції, по шість на кожному фризі. Сюжети цих рельєфів були тісно пов’язані із суспільним призначенням храма, що був центром великого архітектурного ансамблю Олімпії – священого центру загальноеллінських спортивних змагань. На фронтонах були зображені легендарне змагання на колісницях Пелопса та Еномая й битва греків (лапифів) із кентаврами, на метопах – подвиги Геракла. Таким чином у храмі Зевса в Олімпії вже знайшов своє втілення характерний для класичної Греції синтез архітектури та скульптури.
 
Друга половина V ст. до н.е. була часом найбільшого розквіту аттичної культури та мистецтва. Цей період називається високою класикою. Провідна роль у розквіті мистецтва високої класики належала Афінам – найрозвиненішому в політичному, економічному та культурному відношенні полісу. Саме в цей період в Аттиці було зроблено спробу створити єдиний загальноеллінський стиль, що творчо поєднував досягнення доричного та іонічного зодчества. Периптер отримує унікальну та повну глибокого ідейно-художнього значення розробку в Парфеноні. Створюються нові й сміливі асиметричні композиції будівель (Ерехтейон). Застосування ордерів досягає значної свободи: ордерна колонада не лише оточує храми й слугує засобом виокремлення їх у навколишньому просторі; вона слугує також для розділення окремих частин простору чи навпаки – розкриттю одного простору в інший. Поєднання в одній споруді доричного та іонічного ордерів дозволяє досягти більшої різноманітності вражень. Коринфський ордер, який виникає наприкінці V ст. до н.е., застосовується у поєднанні із доричним та іонічним (храм у Бассах, архітектор Іктін). У коринфській колоні повторюються всі частини іонічної колони: ті ж каннелюри, бази та волюти. Лише каннелюра зверху завершується загнутим листком, база більш сплюснута. Капітель нагадує кошик чи зв’язку квітів, охоплених знизу пояском. Завитки волюти можуть бути сприйняті за тичинки. Антаблемент багатший, ніж в іонічному ордері.
 
Найвизначнішими храмами високої класики були храми Афінського акрополя: Парфенон, храм Ніки Аптерос та Ерехтейон. Парфенон – один з найдосконаліших творів грецької класичної архітектури став одним з найвищих досягнень в історії світового зодчества. Цей найвідоміший храм Афіни було розпочато у 447 р. до н.е., а під час святкувань Панафіней у 438 р. до н.е. відбулось осячення храма. Скульптурні роботи на Парфеноні – Фідія та його помічників – тривали до 432 р. до н.е. Перед архітекторами Парфенона Іктіном та Каллікратом стояло незвичне, складне й величне завдання: створити не лише головний храм полісу, присвячений його божественій заступниці Афіні, але й головну будівлю всього ансамблю Акрополя, який, за замислом Перікла, мав стати всееллінським святилищем. Парфенон має по 8 колон із коротких сторін та по 17 – з довгих; загальні розміри будівлі 31х70 м, висота колон – 10,5 м. храм збудовано з квадрів пантелійського мармуру, складених насухо. Архітектори Парфенона творчо переробили композицію доричного периптера, вільно поєднуючи доричні та іонічні архітектурні традиції.
 
План Парфенона включав не лише велику целлу для культової статуї, але й самостійне, звернене на захід приміщення, що слугувало скарбницею й мало назву “Парфенон”, тобто “приміщення для дівчат”. Головне приміщення Парфенона істотно відрізнялось від інших храмів із трьома нефами: його поздовжні двоярусні колонади поєднувались вздовж задньої стіни целли третьою, поперечною колонадою, утворюючи навколо культової статуї П-подібний обхід. Перекриття західного приміщення целли храма підтримувалось чотирма колонами, які, судячи із їхньої стрункості, були іонічними. Іонічні риси відобразились й у зовнішній архітектурі храма: позаду величної зовнішньої колонади по верху стін целли та над її доричними портиками тягнувся неперервний скульптурний фриз, під яким, однак, на східному та західному фасадах були збережені доричні полочки із краплями.
 
Ордер Парфенона значно відрізнявся від ордера попередніх доричних храмів: колони мають значно легші пропорції, звуження колон не сильне, ентазис невеликий, колони поставлені частіше, антаблемент полегшений. Життєвість та органічність архітектурному вигляду будівлі надають непомітні для ока курватури, тобто дуже слабка опукла кривизна горизонтальних ліній стилобата та антаблемента, а також непомітні нахили колон всередину та до центру споруди. Ці легкі відхилення від геометричної точності були результатом розрахунку. Центральна частина фасада, увінчаного фронтоном, оптично тисне на колони й стилобат із більшою силою, ніж бічні сторони фасада, пряма горинзонтальна лінія основи храма здавалась би глядачу злегка увігнутою. Для компенсації цього оптичного ефекту поверхня стилобата та інші горизонталі храма робились архітекторами класичного часу трохи опуклими доверху. Відчуття ледь вловимої вигнутості стилобата Парфенона посилює враження пружної напруги, якої посякнений весь його вигляд. Скульптури Парфенона, виконані найкращими майстрами Греції за замислом та за безпосередньої участі великого Фідія, відігравали дуже важливу роль у поглибленні та розкритті багатого ідейного змісту храма.
 
Храм Ніки Аптерос (Безкрилої Перемоги) був споруджений Каллікратом на честь богині Перемоги у 421 р. до н.е. Це невеликий іонічний чотириколонний амфіпростиль розміром 5,4х8,14 м за стилобатом, поставлений на високому виступі – Піргосі. Майданчик навколо храма був оточений мармуровим парапетом, прикрашеним прекрасними скульптурними рельєфами. Перед храмом розміщувався вівтар Ніки. Целла храма не має ні пронаоса, ні опистодома. Торци її поздовжніх стін оброблені у вигляді антів. Висота монолітних колон храма 4,04 м. У храмі – перші кутові іонічні капітелі, що дійшли до нашого часу. Храм Ніки дає класичний приклад тричастинного варіанту іонічного антаблемента. На барельєфах фриза з трьох боків була представлена битва греків із персидською кіннотою; на східному боці зображені олімпійські боги, що наглядають за битвою. У храмі присутні риси, властиві доричному зодчеству, наприклад живописний, а не різьблений декор сими, більш важкі пропорції ордера.
 
Ерехтейон – остання за часом споруда Акрополя, що завершила весь його ансамбль. Новою була примхлива асиметрична побудова Ерехтейона, виконана невідомим архітектором у 421 – 406 рр. до н.е. Художня розробка цього храма, присвяченого Афіні та Посейдону, внесла нові риси в архітектуру класичного часу: живописне трактування архітектурного цілого – інтерес до зіставлення контрасних архітектурних та скульптурних форм, множинність точок зору, що розкривають нові, різноманітні й складні враження. Ерехтейон побудовано на нерівному північному схилі Акрополя, його планування продумано включило в себе використання цих нерівностей ґрунту: храм складається з двох приміщень, що знаходяться на різному рівні; він має різної форми портики на трьох сторонах – в тому числі відомий портик кор (каріатид) на південній стіні – й чотири колони із проміжками, закритими ґратами (пізніше їх замінили кам’яною кладкою) на четвертій стіні. Відчуття святкової легкості й витонченої стрункості викликано застосуванням у зовнішньому оформленні більш нарядного іонічного ордера й прекрасно використаними контрастами легких портиків та гладі стін. В Ерехтейоні не було зовнішнього розфарбування, його заміняло поєднання білого мармуру із фіолетовою стрічкою фриза й позолотою окремих деталей. В цій споруді, прекрасній та пропорційній, але далекій від суворой гармонії Парфенона, вже прокладались шляхи до мистецтва пізньої класики – мистецтва більш безпосередньо людському й схвильованому, але менш героїчному, ніж висока класика.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100