С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Архітектура будівель храмів Давньої Греції (5/5)


Архітектура будівель храмів епохи еллінізму
(323 г. до н.э. - I в. н.э.)

В елліністичному світі культове будівництво провадилось у великих масштабах, особливо у резиденціях монархічних держав. Однак за своїм ідейним та художнім змістом воно вже не займає того провідного становища, яке в грецькому полісі класичного періоду йому було забезпечено більш тісним зв’язком між релігією та міською спільнотою. Під впливом нових культів та нових містобудівних принципів з’являється багато нових композиційних варіантів храма та істотно змінюється його архітектурний вигляд. Архітектори прагнуть до величезних масштабів, пишних розкошів та багатства архітектурних форм.
 
Грецький ордер втрачає в епоху еллінізму суворість форм. Доричний та іонічний ордери відтепер не лише вільно поєднуються один з одним (наприклад, двоярусна колонада – знизу дорична, зверху іонічна – у перистилі храма Афіни у Пергамі), але й змішуються у своїх елементах, наприклад іонічна колонада із доричним антаблементом чи тригліфний фриз із зубчиками (там само). Коринфський ордер не отримує ще широкого поширення у якості самостійної архітектурної системи й застосовується головним чином в інтер’єрі чи в архітектурі “малих форм”.
 
Винятком є єдина велика споруда – Олімпейон у Афінах, добудований вже в епоху володарювання римлян. Храм Зевса Олімпійського в Афінах, так званий Олімпейон, розпочатий ще у VI ст. до н.е., будувався у ІІ ст. до н.е. та був завершений римлянами у ІІ ст. н.е. Олімпейон поруч із іонічними диптеральними храмами узбережжя Малої Азії є одним з найбільших храмів Греції (107,75х41,1 м за стилобатом). Колони храму виконані з пантелійського мармуру й відрізняються розкішшю й в той самий час стриманістю форм. Їхні капітелі належать до найкращих зразків коринфського ордера – тут, безумовно, позначився вплив більш ранніх періодів грецького мистецтва. Вперше у світовій архітектурі коринфський ордер виступає як монументальний ордер, що формує величезний диптеральний об’єм. Завдяки використанню коринфського ордера композиція храма отримала властиву епосі розкіш та пластичне багатство.
 
Своєрідною спорудою був так званий Арсинойон на острові Самофраці – храм, побудований у 281 р. до н.е. Арсиноєю, дочкою єгипетського царя Птоломея Сотера, й присвячений “великим богам”. Храм являв собою циліндричну в плані будівлю діаметром в 19 м. Зовнішня стіна храма членувалась на два яруси; нижній ярус був глухим, викладеним з квадрів мармуру, другий ярус складався з 44 стовпів, які підтримували антаблемент й конічну покрівлю; проміжки між стовпами були закладені мармуровими плитами. Таке ж членування на два яруси зберігалось всередині будівлі. Арсинойон – один з ранніх зразків центричної споруди із широким внутрішнім простором. Новою рисою архітектури є також принцип поповерхового членування, застосований всередині та ззовні будівлі.
 
Для багатьох храмів елліністичного часу характерні деякі нові риси, обумовлені розміщенням храмів у міському ансамблі. Храм розташовується у глибині прямокутної храмової ділянки, до того ж нерідко задній торцевий фасад прилягає до стіни, яка оточує ділянку. Храм (найчастіше простильного типу) здіймається на високому підніжжі (події), має глибокий пронаос, що поєднується із целлою високим порталом між двома стінками-парапетами, - спосіб, що отримав поширення і в архітектурі елліністичного Єгипту, наприклад, у храмі в Едфу. Таким чином, храм, включений у композицію замкненого перистильного двору та тяжіючий до симетричного розташування, розрахований здебільшого на фронтальне сприйняття на відміну від периптера класичного періоду, який сприймався як вільно стоячий пластичний об’єм. Характерними прикладами можуть слугувати святилище Зевса у Прієні, храм в Ассосі та святилище Артеміди Левкофрієни в Магнесії на Меандрі.

Висновки

Після чисельних спроб монументалізувати храми використанням керамічних деталей та облицювань у дерев’яних портиках будівель, а також після перших спроб ввести в них окремі кам’яні частини грецькі зодчі на межі VII та VI ст. до н.е. переходять до будівництва храмів з каменя, створюючи спочатку доричний (в 600 – 580 рр. до н.е.), а потім (в 560 – 550 рр. до н.е.) іонічний ордери. Протягом більшої частини архаїчного періоду грецьких майстрів цікавили найбільш загальні типові риси будівель, що зводились. Периптер, антовий та простильний храм отримали в першій половині VІ ст. до н.е. свій характерний, більш чи менш стійкий вигляд, а окремі найбільш важливі частини ордера здобули узагальнені, хоча й різні у деталях, форми. Між тим архітектурі епохи архаїки в різних областях грецького світу властиві значні локальні відмінності. Той самий тип периптерального храма на узбережжі Малої Азії та прилеглих островів виступає у вигляді величезних іонічних диптерів із целлою, оточеною колонами, з яких вісім ставиться на торцевому фасаді. В метрополії зазвичай ставлять шість колон по головному фасаду, а невід’ємними частинами доричного периптера є пронаос та опистодом, що замикають целлу, композиція якої нерідко складається на основі конкретних локальних вимог. У Великій Греції переважають доричні периптеральні храми із широким обходом (майже псевдодиптери), розвиненими східними портиками й адитоном у кінці вузької та довгої целли. Але протягом архаїчного періоду всі локальні розбіжності поступово стираються та зникають. Греки поступово розробляють загальні архітектурні форми найважливіших видів споруд та ордерів. Високого художнього рівня досягає органічне поєднання архітектури із іншими видами мистецтв, особливо скульптурою.
 
В класичну епоху храм стає перш за все спорудою суспільною, великого державного та ідейно-художнього значення, що виражає у формах, відповідних міфологічному характеру світосприйняття давніх греків, важливість, політичну та культурну вищість поліса – будівника храма. Важливим явищем у архітектурі кінця архаїчного та початку класичного періодів було поєднання сформованих на той час загальногрецьких типів основних ордерів та кам’яних храмів (особливо периптерів) із їх яскравою індивідуалізацією у кожній конкретній споруді. Трактування ордерів стає більш вільним, а разом із тим зростає й різноманітність способів їх застосування у різних архітектурних композиціях. Змінюючи співвідношення найважливіших елементів ордера чи його загальних розмірів, чи того й іншого одночасно, архітектори навчились змінювати в потрібному напрямі “масштабність” й інші властивості ордерної колонади, за бажанням надаючи їй вираз могутності, стрункої сили чи витонченості, змінюючи разом з тим й загальний вигляд будівлі. Пам’ятники класичної епохи характеризуються також подальшими досягненнями у синтезі мистецтв. Зокрема, грецькі зодчі послідовно намагаються використати традиційний для іонічної архітектури скульптурний фриз у доричному периптері.
 
В епоху еллінізму композиційні прийоми ускладнюються. Храми починають вписувати у міські ансамблі. Отримують розвиток фронтальні композиції. У галузі розвитку художніх засобів архітектури було зроблено значний крок вперед. Діапазон цих засобів став ширшим та збагатив композиційні та пластичні прийоми архітектури. Класична ордерна система використовується в епоху еллінізму більш вільно й отримує нові виражальні засоби – в перистильних композиціях, у поєднанні із стіною та багатоярусних колонадах. Виникають пластичні видозміни ордера – пілястри, стовпи, анти й нові рішення, що виникають на основі переробки та поєднання доричних, іонічних, а іноді й східних елементів. Синтез архітектури й скульптури отримує новий сенс – надання архітектурі більшої пластичної насиченості та багатства.

Бібліографія:
1. Быков В.Е. Архитектура эпохи эллинизма (323 г. до н.э – І в. н.э.) // Всеобщая история архитектуры: В 12-ти томах. – М., 1970. – Т.1.
2. Виппер Б.Р. Искусство Древней Греции. – М.: «Наука», 1972.
3. Гнедыч П.П. История искусств: В 3-х томах. – Калининград: Янтарный сказ, 2000. – Репринтное воспроизведение изд.: СПб.: Изд. А.Ф. Маркса, 1897. – Т.1.
4. Коплинский Ю. Искусство Древней Греции // Всеобщая история искусств: В 6-ти томах / Под общей редакцией Чегодаева А.Д. – М., 1956. – Т.1.
5. Маркузон В.Ф. Архитектура архаической эпохи (750 – 480 гг. до н.э.) // Всеобщая история архитектуры: В 12-ти томах. – М., 1970. – Т.1.
6. Маркузон В.Ф. Архитектура эпохи расцвета (480 – 400 гг. до н.э.) // Всеобщая история архитектуры: В 12-ти томах. – М., 1970. – Т.1.
7. Парландъ А.А. Храмы Древней Греціи: Лекціи по архитектурь читанныя въ императорской Академіи Художествъ. – СПб., 1890.
8. Ротенберг Е. Эллинистическое искусство // Всеобщая история искусств: В 6-ти томах / Под общей редакцией Чегодаева А.Д. – М., 1956. – Т.1.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100