С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Дизайн інтер’єру незорового сприйняття


текст: Кирило Комаров "Геометричне і комп'ютерне моделювання": Збірник наукових праць, Харків- 2009, Випуск 24. С. 176-181.

Інтер'єр незорового сприйняття - це середовище, орієнтування в якому неможливе за допомогою зору:
- Будь-який інтер'єр, за умови його сприйняття сліпою людиною;
- Інтер'єр, що знаходиться під впливом чинників, які унеможливлюють орієнтування в ньому за допомогою зорового сприйняття.
 
За статистикою, сьогодні у світі живуть близько 37 млн. сліпих, та 161 млн. інвалідів зору [6], які в силу фізіологічних особливостей, не можуть моделювати середовище у своїй свідомості на основі візуальних образів. Цих людей можемо розглядати, як окрему категорію суб’єктів середовища із особливостями сприйняття. Першочерговою умовою комплексного задоволення психологічних запитів щодо світосприйняття цієї категорії суб’єктів середовища є розробка методики проектування будівель та організації дизайну інтер’єра, що може сприйматися без використання зору. Розробка такої методики є суттєвим завданням, що постає перед сучасною теорією та практикою архітектури.
 
Активне дослідження проблем сприйняття архітектурного середовища почалося вже у 20-тих рр. ХХ ст. у роботах видатних радянських архітекторів і педагогів М.Я. Гінзбурга, М.А. Ладовського, В.Ф. Кринського, та ін. Однак в той час розглядалися питання лише зорового аспекту сприйняття, тоді як іншим не приділялося належної уваги. Питання зорового сприйняття висвітлені в роботах А.В Іконнікова, Г.Б. Мінервіна, О.Г. Раппапорта, В.Г. Тальковського та ін.

Архітектурне проектування та дизайн інтер'єрів незорового сприйняття

Головними категоріями, якими оперує архітектура є об’єм та простір. Питання про домінування однієї з цих категорій над іншою залишається актуальним та дискусійним. У своїй статті „Людина в пустоті” професор кафедри „Містобудівництво” Московського Архітектурного Інституту М. Шубєнков стверджує, що „визначення архітектури через її просторові властивості дозволяє побачити за декорованими поверхнями стін архітектурних об'єктів ... іншу суть архітектури, що по силі свого впливу на психіку людей не поступається першій, а в чомусь навіть її перевершує.” [3]
 
Розглянемо поняття об'ємно-просторового вирішення архітектурного об’єкту у вигляді взаємозв’язку двох складових:
- просторова складова – власне простір, організований для певних потреб певного суб'єкту або певної сукупності суб'єктів (інтер’єр);
- об’ємна складова – контурне окреслення цього простору, яке може спостерігати будь-який суб'єкт, перебуваючи поза межами цього простору (екстер'єр).
 
У випадку першої складової, під простором інтер’єра розуміємо деякий об’єм повітря, всередині якого може пересуватися людина. Організуючим чинником цього інтер’єру виступає тверда речовина, яка утворює горизонтальні та вертикальні площини. При чому, з точки зору переміщення, горизонтальні площини грають визначальну роль, створюючи фізичну передумову руху для певної комірки інтер’єрного простору, вертикальні ж – лише акцентують напрямок руху на рівні людського сприйняття.
 
У випадку другої складової, саме тверда речовина окреслює поверхню інтер’єру. Завдяки цьому окресленню, весь об’єм інтер’єру включається у більш широкий простір (вулиці або площі міста) в якості його об’єкту. Сукупність таких об’єктів відіграє роль вертикальної площини (суцільної або розірваної), яка виступає організуючим чинником дизайна інтер’єру вулиці.
 
Таким чином, якщо уявити собі простір у вигляді нескінченого в усіх напрямках об’єму деякої газоподібної речовини, то дизайн інтер’єра здійснюється шляхом розміщення певних твердих напрямних об’єктів всередині об’єму газоподібної речовини таким чином, щоб людина, перебуваючи в цьому інтер’єрі мала можливість його адекватного сприйняття і суб’єктивного моделювання у своїй свідомості. Іншими словами, необхідною умовою вдалого дизайну інтер’єра є передача вичерпної інформації про його структуру суб’єктові сприйняття. Для передачі цієї інформації доцільно використовувати всі доступні методи.
 
Сучасній психології відомі п’ять механізмів сприйняття: зоровий, слуховий, нюховий, смаковий та дотиковий. Кожен з цих механізмів володіє індивідуальним набором властивостей, тому можливості їх використання для потреб орієнтування в архітектурному середовищі різні. Традиційно, під час проектування будівель та дизайну інтер’єрів, архітектор спирається на зір, який є найбільш розвиненим механізмом сприйняття оточуючого світу переважної більшості людей. Інтер’єр, який організовують таким чином, є орієнтованим лише на зорове сприйняття і не може бути комплексно сприйнятим без використання зору.
 
Чи існує потреба у дослідженні незорового аспекту сприйняття дизайну інтер’єру і чи є сенс у розробці методики дизайну інтер’єрів незорового сприйняття? Це питання час від часу підіймається на сторінках наукових видань останніх десятиріч. Так, колектив авторів учбового видання „Архітектура і психологія”, висловлює думку про те, що „психологічний зміст архітектурного простору принципово не можна зводити лише до зорових вражень” [2] і обґрунтовує таку точку зору визначенням процесу сприйняття у сучасній психології [2]
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100