С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Формування простору незорового сприйняття


текст: Кирило Комаров "Дизайн. Архітектура. Образотворче мистецтво". Науково-технічний збірник, Полтава-2009, Випуск 6. С. 79-85..

Архітектурне середовище – штучно обмежений і організований з метою оптимізації умов певної діяльності певної сукупності суб’єктів, простір.
Суб’єктивна модель середовища – образ, що формується у свідомості суб’єкта цього середовища завдяки певним механізмам сприйняття.
 
В основі світогляду більшості сучасних вітчизняних архітекторів лежить ідея, висловлена американським майстром кінця ХІХ ст. Луїсом Генрі Саллівеном в творі „Бесіди в дитячому садку”, згідно з якою, "будь-яка річ має вигляд того, чим вона є, як і навпаки, вона є тим, чого має вигляд" [1]. Ця фундаментальна в контексті гносеології теза свідчить про приналежність більшості архітекторів до пізнавально-реалістичної концепції пізнання. Опозиційною до неї є агностична концепція: “Однозначно довести відповідність пізнання дійсності неможливо” [2]. Оскільки будь-яке знання здобувається виключно за допомогою органів чуттів, то, на думку агностиків, „ідеям розуму не може відповідати реальний предмет” [5].
 
Розглядаючи питання формування архітектурного середовища з позицій агностицизму, необхідно сформулювати критерії аналізу образів архітектурного середовища; порівняти за цими критеріями суб’єктивні моделі простору, які складаються в свідомості зрячої та сліпої від народження людини.

Позиції агностицизму

Перші прояви позиції агностицизму можна знайти в античній філософії. У Новий час на основі прогресуючого розвитку природознавства склалися агностичні уявлення Д. Юма й І. Канта. Давід Юм (1711 - 1776) стверджував, що „людина має справу не із зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів та уявлень” [5]. Існує лише суб’єктивна причинність – наша звичка, як очікування зв'язку одного явища з іншим (нерідко за аналогією із уже відомим зв'язком) і фіксація цього зв'язку у відчуттях. Звідси Юм робив висновок про неможливість пізнання об'єктивного характеру причинності. Якщо в Юма ця теза одержала скоріше негативне вираження, то німецький філософ Імануїл Кант (1724 – 1804) зробив важливий крок у розкритті його позитивного змісту. Поклавши в основу своєї теоретико-пізнавальної концепції різке розмежування між "річчю в собі" (яка недоступна пізнанню як така) і „ідеєю розуму”, Кант використав це розмежування як відправну точку для аналізу внутрішньої активності пізнавального мислення. „Простір тлумачиться як апріорна форма зовнішніх чуттів (або зовнішнього споглядання)” [5]. Пізнання Кант розуміє як процес, коли „невідоме впливає на чуття людини і породжує розмаїття відчуттів (індивідуальних і суб’єктивних)” [5]. Отримуючи просторову й тимчасову форму, уявлення впорядковуються далі за допомогою категорій розуму („причини”, „кількості” і ін.) і, трансформуючись у явища, співвідносяться як зовнішні для суб'єкта феномени з „речами у собі”, що впливають на суб'єкт.

Характеристики образу архітектурного середовища

Сформулюємо критерії аналізу образів архітектурного середовища шляхом виявлення характеристик „ідей розуму”. Радянський авангардний письменник та поет, засновник групи „об’єднання реального мистецтва” (ОБЭРИУ) Д. І. Хармс (1905 – 1942) у своєму творі ”Предмети та фігури ...” виділяє п’ять сутностей кожної речі: „Будь-який предмет (неживий і створений людиною) володіє чотирма робочими значеннями й п'ятим сущим значенням. Перші чотири суть: 1) нарисне значення (геометричне), 2) цільове значення (утилітарне), 3) значення емоційного впливу на людину, 4) значення естетичного впливу на людину. П'яте значення обумовлюється самим фактом існування предмета: воно поза зв'язком предмета з людиною і служить самому предмету. П'яте значення — є вільна воля предмета. Людина, вступаючи у спілкування з предметом, досліджує його чотири робочих значення. За їх допомогою предмет вкладається у свідомості людини, де й живе” [6]. Виходячи з таких формулювань, можемо провести паралелі між першими чотирма „значеннями предмета” Хармса та кантівською „ідеєю розуму”, а також між „п’ятим значенням” та „річчю у собі” відповідно. Із цитованого тексту важко зрозуміти, чи Хармс описує всі п’ять значень як сутності самого предмета, чи як характеристики враження людини про нього. Однак далі письменник пояснює: „Розбивши шафу на чотири дисципліни, що відповідають чотирьом робочим значенням, ми одержали б чотири предмети, що представляють у сукупності шафу. Але шафи як такої не було б, і такій синтетичній шафі не можна було приписати п'яте значення єдиної шафи. Вона, суміщена у єдине ціле лише в нашій свідомості, володіла би чотирма сущими значеннями й чотирма робочими. У момент суміщення поза нами жили б чотири предмети, що володіють по одному сущому й по одному робочому значенню. Натрапивши на них, спостерігач „перестав би” бути людиною” [6]. Перевіримо, чи можна використати запропоновані Хармсом „значення” в якості критеріїв аналізу образів архітектурного середовища.
 
Найпростіше з „цільовим значенням (утилітарним)”. Воно не залежить від типу сприйняття, але залежить від самого суб’єкту, тобто від звички суб’єкта використовувати цей простір або предмет для певних утилітарних потреб.
 
Значення ж „емоційного” та „естетичного” впливу залежать як від типу сприйняття (наприклад, приємне на вигляд не обов’язково буде приємним на дотик та слух), так і від самого суб’єкта, тобто від його „смаку” (системи естетичних цінностей) - в першому випадку та емоційного стану - в другому. .
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100