С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Формування простору незорового сприйняття (2/3)


Найважче з „нарисним значенням”. У суто геометричному сенсі така характеристика властива лише зоровому образу. Однак контурне окреслення будь-якого предмету також можна дослідити завдяки дотиковому сприйняттю. Нез’ясованим при цьому залишається питання, яким буде „нарисне значення” суб’єктивної моделі архітектурного середовища сліпої від народження людини.
 
До запропонованих Хармсом характеристик суб’єктивних моделей варто додати ще одну – „значення глибини”. Тобто кількість сприйнятих та проаналізованих даних, на основі яких формується образ. Ця характеристика дозволяє описати образ змінним у часі, що постійно коригується в залежності від інформації, яка сприймається, від "першого враження" до більш усвідомлених рівнів.
 
Важливо зазначити, що традиційно в теорії архітектури під поняттям "образ" розуміють лише один з його різновидів – зоровий образ, що формується на основі зорового сприйняття. Такий образ можна прирівняти до категорії „суб’єктивної моделі архітектурного середовища”, яка складається у свідомості зрячих людей. Спробуємо порівняти таку суб’єктивну модель з тією, що складається у свідомості сліпої від народження людини.
 
Професор кафедри містобудування Московського архітектурного інституту М. Шубєнков, пояснюючи сутність простору у своїй статті „Людина в пустоті”, пропонує уявити собі ситуацію „яка примушує нас відмовитися від здатності зорового сприйняття архітектурного середовища, що нас оточує” [4]. Дослідник пропонує спробувати „виключити зоровий вплив архітектури та оцінити лише ті впливи зі сторони оточення, які зберігаються в цьому випадку. Найближчі відчуття такого роду впливів просторового оточення зазнають сліпі від народження люди. Вони не бачать візуальної форми предметів і не знають, що таке зоровий образ” [4].
 
Що стосується зрячої людини – їй важко (якщо не неможливо) повноцінно усвідомити відсутність зорових образів навіть за умови невізуального сприйняття простору, оскільки „завдяки предметності сприйняття, людина здатна співвіднести інформацію, отримувану із зовнішнього світу ... із самим предметним світом” [3]. Ідентифікувавши певний предмет, людина може відтворити його візуальний образ із пам’яті за допомогою уяви. Зважаючи на таку особливість, ми не ставимо завдання остаточно зрозуміти, що відчуває сліпа від народження людина, перебуваючи у певному просторі, а лише спробуємо навести гіпотезу відмінностей у суб’єктивних моделях архітектурного середовища, створених на основі зорового сприйняття та дотиково-слухового.
 
Кожну з цих моделей можна описати у вигляді двох складових: просторової – образ від самого простору, в межах якого людина має можливість пересуватися; а образ цих меж являє собою другу, об’ємну складову, яка є результатом аналізу суб’єктом площин, які обмежують і одночасно утворюють той простір.
 
Таке членування суб’єктивної моделі може бути чинним для будь-якого архітектурного середовища, від інтер’єру будинку до міської площі, оскільки саме площини являють собою оболонку простору. Завдяки цій оболонці, об’єм інтер’єрного простору включається у більш широкий простір (вулиці або площі міста) в якості його об’єкту. Сукупність таких об’єктів виступає організуючим чинником середовища.

Суб’єктивні моделі архітектурного середовища

Проаналізуємо обидві складові кожної з двох суб’єктивних моделей на основі п’яти характеристик, запропонованих у попередньому розділі.
 
Просторова складова суб’єктивної моделі архітектурного середовища сліпої людини формуватиметься завдяки одному лише дотиковому сприйняттю. Простір (деякий об’єм повітря), не чинитиме значного опору рухам суб’єкта, і, практично не формуючи дотикових відчуттів, створюватиме вільне „значення емоційного та естетичного впливів”. Тверда горизонтальна поверхня під ногами суб’єкта додаватиме образу відчуття впевненості. Відсутність перешкод у рухах вказує на переміщення, як „утилітарне значення” даного образу, якщо тільки за рахунок вивчення певного середовища, „значення глибини” його образу не стало достатнім для того, щоб приписати йому деяке стереотипне „утилітарне значення” (наприклад інтер’єр кухні – кімнати для приготування їжі). „Нарисне” ж значення при цьому буде умовно нескінченим (якщо людина попередньо не вивчила контури напрямних вертикальних площин, які організують простір) до моменту, коли в процесі переміщення суб’єкт наблизиться до вертикальної площини, що організовує та обмежує простір і відчує її на дотик. В цей момент „нарисне значення” просторової складової обмежиться, „значення глибини” образу почне зростати в залежності від того, як суб’єкт аналізуватиме структуру формуючих простір площин, а до чистої просторової складової буде додано складову об’ємну.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100