С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Портретний живопис І.Є. Рєпіна (4/4)


Найбільш вдалими портретами, які Рєпін написав у період 1881 – 1887 роки, є портрет критика В.В. Стасова (1883), композиторів М.І. Глинки, А.К. Глазунова та А.П. Бородіна (1887р).
 
Особливе місце серед робіт Рєпіна посідають портрети Л.М. Толстого. Художник писав його протягом майже 20 років, зробив багато портретів в олівці. Найкращий з них був створений у Ясній Поляні за три дні влітку 1887р. Письменник зображений спокійно сидячим, з книгою у руці. У ньому стільки мудрості та справжньої величності, що портрет сприймається з майже епічною виразністю.
 
Період з 1892 до 1901 року Рєпін проводить у своєму маєтку в Здравнєво. “Первісне життя” великого художника починалася по-селянськи рано: в 3-4 години ранку. “Збирання хлібу, молотьба, косовиця, овочі – все це разом наринуло на нас”, – пише він донці Льва Толстого.
 
Однак Рєпін не забуває і про творчість. В Здравнєво його мистецтво набирає нових оборотів: він почав працювати на пленері, писати портрети на фоні чудових пейзажів білоруської землі. Тут Ілля Рєпін створив відомі картини “Білорус”, “Осінній букет”, “Місячна ніч” та величезну кількість інших робіт, що наразі знаходяться у Фінляндії, Франції, Америці, Чехії. На них відображена краса цієї землі, образи білорусів, картини із життя Здравнєво.
 
“Осінній букет” (1892) – це портрет доньки художника Віри, створений в саду, поблизу садиби. Тут багато зелені, яка втім і поступається місцем жовто-рудим осіннім фарбам. В картині багато повітря та світла. Не даремно П. Трет’яков одразу придбав “Осінній букет” у художника.
 
“Білорус” (1892) є також портретом “на пленері”. Гарний хлопець стоїть на містках, відкинувшись на огорожу. Виявляється, він місцевий селянин Сидір Шавров, з яким Рєпін товаришував. Взагалі селяни любили художника, хоча він і був для них паном.
 
Після повернення до Петербургу Рєпін створює портрет Елеонори Дузе (1891), італійської драматичної акторки, яка приїхала сюди на гастролі. Виконаний вуглем на полотні, цей портрет належить до кращих графічних творів майстра. У ньому злилися разом хист блискучого рисувальника та дар портретиста-психолога.
 
У 1893 році Рєпін пише портрет г. Герарда на замовлення Петербурзької ради присяжних повірених, який прикрашав залу засідань до 1917 року, після чого поступив до музею.
 
Своєрідним підсумком шляху Рєпіна-портретиста є його багатофігурна композиція “Урочисте засідання Державної Ради 7 травня 1901 року” (1901-1903). Величезне полотно було створено в дуже невеликий термін. На парадному портреті зображено більше, ніж вісімдесят осіб – сановників Державної Ради, на чолі з царем та членами правлячого дому. До картини Рєпін написав п’ятдесят етюдів-портретів та ескізів. Виконані вони точно та виразно. Тут і ханжа Побєдоносцев з мертво-блідим обличчям, і похмурий Дурново, і багато інших.
 
При написанні картини Рєпіну допомагали два його учні – Б.М. Кустодієв та І.С. Куліков. Втім головне він зробив сам: і нещадно правдиві характеристики зображених, і складна колористична та композиційна побудова всієї картини.
 
Картина була виконана на замовлення, але і тут Рєпін залишився вірним собі, як художник-демократ, нещадно-правдиво змалювавший справжнє обличчя вищої російської бюрократії. Широкий, вільний стиль, сила типізації роблять картину вершиною живописної майстерності Рєпіна.
 
“Засідання державної ради…” виявилося по суті “лебединою піснею” Рєпіна. Останні роки життя великого художника пройшли далеко від батьківщини. Після революції, коли містечко Куоккала під Петроградом, де постійно жив Рєпін, відійшло до Фінляндії, художник опинився за кордоном. Він був старим, хворим, душевно самотнім, не мав сил повернутися на батьківщину. Рєпін помер в 1930 р. у віці 86 років.
 
Він прожив довге, сповнене невтомної праці та безоглядної відданості мистецтву життя. З 1894 р. протягом десяти років Рєпін викладав в Академії мистецтв. В його майстерні займалися Б.М. Кустодієв, К.А. Сомов, Д.Н. Кардовський, І.І. Бродський, І.З Грабар та багато інших в майбутньому відомих художників. Про свою відданість мистецтву Рєпін писав Стасову: “Мистецтво я люблю більше за чесноту… Люблю таємно, ревниво, немов старий п’яниця, - невиліковно. Де б я не був, чим би я не розважався, як би не захоплювався, чим би не насолоджувався, – воно завжди і усюди в моїй голові, в моїх бажаннях – найкращих, найзаповітніших”.

Література.
1. Гнедич П.П. История искусств. Том 3. Калининград: Янтарный сказ, 2000. – Репринтное издание.
2. Лясковская О.А. И.Е. Репин. Москва: Искусство, 1962.
3. Молева Н. Белютин Э. Русская художественная школа второй половины XIX – начала ХХ века. Москва: Искусство, 1967.
4. Репин И.Е. Далекое и близкое. Москва: Академия художеств СССР, 1964.
5. Переписка И.Е. Репина с Л.Н. Толстым, В.В. Стасовым, И.Н. Крамским.
6. Грабарь И. Репин. Монография в 2-х томах. – М.: “Наука”, 1964. – Т. 2.
7. Музеи России. http://www.museum.ru

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100