С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Особливості архітектурних вирішень реабілітаційних центрів для незрячих


текст: Кирило Комаров. Дизайн, архітектура, образотворче мистецтво, Полтава-2010, Випуск 7. С. 85-92.

Постановка проблеми. Поряд зі спільними рисами, притаманними всім типам спеціалізованих споруд для постійного перебування людей з вадами зору, архітектурні вирішення реабілітаційних центрів для незрячих мають характерні особливості, які зумовлені своєрідністю процесів, що відбуваються всередині. Такі будівлі не призначені для тривалого щоденного або періодичного відвідування (на зразок школи, бібліотеки або навчально-виробничого підприємства), натомість вони мають містити певний набір просторів, необхідних для проведення відносно короткострокових навчально-реабілітаційних курсів. Тобто, на відміну від інших типів закладів, що обслуговують інвалідів зору, основним завданням споруд реабілітаційних центрів є не тимчасове підвищення рівня комфорту своїх відвідувачів, а навпаки – створення умов для надбання повсякденних навичок, необхідних для ведення активного способу життя у традиційному міському просторі, не пристосованому для потреб людей з вадами зору.
 
Цілісних фундаментальних праць, присвячених особливостям архітектурних вирішень реабілітаційних центрів для незрячих, сьогодні не існує. Висновки щодо функцій таких споруд можна зробити на основі наведеного в інформаційних листівках соціальних служб переліку послуг, що надаються в рамках курсу професійної реабілітації (division of services for the blind policies and procedures vocational rehabilitation) [3].
 
У статті Філіппо Тайделлі (Filippo Taidelli) в архітектурному віснику “Домус: Сучасна архітектура, інтер’єри, дизайн, мистецтво” (Domus: Contemporary architecture interiors design art) за 2008 рік, наведено короткий огляд архітектурних вирішень споруди Центру для незрячих в м. Ізтапалапа (Мексика) [5]. В ній також порушено питання функціонального зонування споруди, її композиційних особливостей, а також можливостей самостійної ідентифікації власного місцезнаходження та переміщення відвідувачів з вадами зору. Додаткову інформацію про використані в споруді матеріали можна знайти на сторінках монографії Роналда Раела (Ronald Rael) “Архітектура Землі” (Earth Architecture) [4].
 
Анотації до поточних проектів реабілітаційних центрів для незрячих, що знаходяться у відомстві Управління Справами Ветеранів США, викладені у статтях Еріка Баркхарта (Erich Buckhart) у восьмому випуску журналу “Охорона здоров’я і дизайн” (Healthcare Design) за 2007 рік [1] та Керрі Чайлдресс (Kerri Childress) в четвертому номері журналу “Авангард” (Vanguard) за 2009 рік [2].
 
Реабілітаційний центр для незрячих є соціальною структурою, що пропонує своїм слухачам певний перелік навчальних програм для формування повсякденних навичок, необхідних для різних сфер життєдіяльності. Індивідуальний план навчання складається на основі доступних курсів залежно від мети та потреб кожного учня. Споруда реабілітаційного центру має включати в себе всі приміщення, а її ділянка – всі зони, необхідні для проведення кожного із визначених курсів.
 
Домінуюча навчальна функція реабілітаційних центрів зазвичай доповнюється медичним та психологічним обслуговуванням, забезпечується можливість надання житла та харчування слухачам курсів на період навчання. Виконання цих додаткових функцій потребує влаштування відповідних блоків у загальній планувальній структурі таких комплексів.
 
До переліку навчальних програм реабілітаційного центру для незрячих входять курси читання та написання текстів шрифтом Брайля, роботи з персональним комп’ютером, виконання повсякденних справ, орієнтування та пересування (всередині різноманітних типів приміщень та на вулицях міста за різних погодних умов) та користування громадським транспортом [3]. Таким чином, сучасні реабілітаційні центри окрім звичайних навчальних приміщень потребують виділення окремих зон із різноманітною планувальною структурою та геометрією приміщень для проведення курсів з орієнтування та переміщення всередині споруди, а також влаштування моделей транспортних магістралей, тротуарів, підземних та наземних переходів на окремих ділянках.
 
Проте виконати всі ці умови в реальному проектуванні досі не вдавалося через брак фінансування та недостатній розмір ділянок, що відводились для спорудження комплексів такого типу. Так, наприклад, 1999 року під будівництво центру для незрячих у м. Ізтапалапа (Мексика) було відведено кутову ділянку поблизу завантаженої транспортної розв’язки в оточенні будівельних складів. Реагуючи на таке неадекватне середовище, головний архітектор проекту Мауріцио Роча (Mauricio Rocha) був змушений оточити ділянку комплексу глухою стіною, що відіграє роль акустичного бар’єру.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100