С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Ренесансна архітектура Львова (2/4)


Найбільшим багатством декору та цікавим різьбленням по каменю відрізняються так звана Чорна кам’яниця та будинок Конякта. Відома своєю винятковою красою так звана Чорна кам’яниця. Цю назву дали їй у середині XIX століття за кольором фронтонної стіни. Колись вона називалася іменем власника Альберті, для якого почали її будувати в 1588 – 1589 роках Петро з Барбони і Павло Римлянин – два найвизначніші архітектори у ренесансному Львові. Коли будинок став власністю аптекаря Яна Лоренцовича, третій поверх завершив у 1677 році, мабуть, архітектор Петро Красовський. Йому ж, певно, належить і декоративна частина оздоб. Вся фасадна стіна покрита „діамантовою” рустикою. Наличники вікон і дверей обрамляють чудові орнаменти – мотив виноградної лози (він повторюється в рельєфах „світлиці” на другому поверсі). Аттикове завершення зробив під час ремонту в 1677 році львівський будівничий Мартин Грабовський. Скульптурне оздоблення з’явилось в середині XVII століття. Інтер’єри будинку вдало розміщені і пишно оздоблені порталами, які покриті викарбуваними в камені орнаментами. Найрозкішнішою деталлю інтер’єрного декору є оздоблення фрамуги вікон другого поверху – орнамент у рельєфі з мотивом гнутої виноградної лози, звисаючі грона якої клюють пташки. Тут по-народному передана жива мова природи. В цілому ця будівля завдяки оригінальній композиції фасаду та своєрідному трактуванню ренесансних у своїй основі деталей являє собою самобутній архітектурний витвір.
 
Будинок Корнякта було побудовано в 1580 році архітектором Петром з Барбони на замовлення православного купця Костянтина Корнякта, члена Ставропігійського братства. Своєю архітектонічною цільністю, монументальною величчю і стильовою єдністю, будинок перевершує все, що було збудоване в старому Львові з цивільної архітектури. Це шедевр, що виходить за межі Львова, стаючи поряд із славними європейськими спорудами ренесансного зодчества. Будівля зведена на місці трьох попередніх кам’яниць: двох – від площі Ринок, одної – від вулиці Бляхарської (тепер Ставропігійської). Деякі частини з двох перших так і залишились тут: підвали, готичний зал тощо.
 
В подвір’ї були чудові відкриті галереї. У 1820 році на місці галерей з півдня побудовано флігель. Залишились тільки галереї зі сходу та заходу. В 1920 році цей новий флігель знесли і на його місці відродили давні галереї. Будинок Корнякта перш за все викликає захоплення чудовим рустованим фасадом. На першому поверсі асиметричне розміщення вікон обабіч порталу компенсується суворим порядком другого та третього поверхів, що надає раціоналістичному ренесансному палаццо емоційної різноманітності та мальовничості. В 1678 році під час реконструкції будинку поставили на ньому аттик з постатями короля та рицарів, що стоять між волютами-дельфінами (з 1640 року кам’яниця була власністю магнатів Собєських і мала назву королівської). Крім того, докорінно змінився портал, на якому з’явились гірлянди та рельєфні людські маски.
 
Тип „кам’яниці” у західноукраїнських містах, зокрема Львові, має багато спільного із сучасною йому архітектурою міського житла у Польщі, Угорщині, Словакії та Чехії. Він також являє собою переробку архітектури народного житла через специфічні умови середньовічного міста та побуту багатої частини його населення. В цілому в архітектурі Львова другої половини XVI – першої половини XVII століття виразно простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патріциату, католицьких храмах, каплицях - слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну Друга, представлена в православних храмах - синтез давньоруських га ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського стилю, який гармонійно поєднає традиції української архітектури з досягненнями європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко. Значну роль у боротьбі проти католицької церкви відігравали у Львові православні братства, що виявилось також і в будівництві церков.
 
Прикладом будівничої діяльності братств може слугувати архітектурний ансамбль Успенської церкви, що складається з самої церкви, побудованої за участі архітекторів Павла Римлянина, Войцеха Капіноса та Амвросія Прихильного у 1591 – 1631 роках, каплиці Трьох Святителів (біля 1578 року, верхи перебудовані у 1671 році), що, ймовірно, належить творчості Петра Красовського, та дзвіниці „Вежа Корнякта”, побудованій архітектором Петром Барбоном у 1572 – 1578 роках. Весь архітектурний комплекс побудовано на кошти Львівського братства за підтримки з боку руських царів та молдавських господарів, що допомагали братству в його культурно-просвітницькій та релігійній діяльності.
 
Початок поклало будівництво на місці попередньої споруди, знищеної пожежею (1527). Її автором був зачинатель львівського Ренесансу Петрус Італюс, прозваний Муратором Регіусом (королівським будівничим). Однак ця новобудова, як і вся Руська вулиця, стали жертвою пожежі 1571 р. Вигляд церкви залишився лише на печатці Ставропігійського братства кінця XVI ст. Це був трибанний храм, зміцнений контрфорсами, з ренесансним порталом. У ньому поєднувалися середньовічні готичні форми, позначені оборонністю, та нові ренесансні.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100