С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Ренесансна архітектура Львова (3/4)


Формування ансамблю після пожежі розпочате 1572 р. зі спорудження нової вежі на кошти члена братства, грека Костянтина Корнякта (на честь добродійника вежа названа його ім'ям). Вежа призначалася під дзвіницю — фортечний пост під час облог і спостережний пункт у протипожежних цілях. Будував вежу Петро Барбон, ймовірно, за участі Павла Римлянина. Саме образне мислення Петра з Барбони, вихованого на будівничій культурі Венеції, де довго зберігалися сліди впливів візантійської архітектури, сподобалося замовникам. І Ренесанс з його ясним і тверезим світосприйняттям пов’язався тут із суворими і мужніми формами балканської архітектури, близької і зрозумілої замовникові К. Корнякту, який походив з Греції. Вежа, побудована цілком з тесаного каменю, в основі квадратна (26,6 м2). Спочатку було тільки три поверхи, причому кожен з різною висотою: перший – 14,65 м; другий – 16,2 м; третій – 9,9 м). Завершувалась вона триступінчастим шатровим дахом з пірамідальним ліхтарем по центру, що є типовим для українського народного дерев’яного зодчества. Стіни розділені трьома пілястрами на два поля і завершені архівольтами. Компактна вертикаль вежі Корнякта членується на три яруси, об'єднані одним мотивом глухих арок, попарно з кожного боку затиснутих пілястрами. Художнє вирішення мотиву проходить еволюцію поступового ускладнення: від мужньої стриманості у першому ярусі (спочатку він був арочним проїздом і вся вежа сприймалася надбрамною баштою), через величаву урочистість другого — до торжества гармонії в третьому. Споруда поєднала класичні форми з традиціями української архітектури — дерев'яними вежами-дзвіницями. У цьому випадку простежуються ті ж аркадні мотиви, різна висота ярусів, шатрове завершення. Вежа, будівництво якої закінчилося 1580 p., стала символом Львова. Верх вежі згорів у 1616 році. Через рік його поновили. Під час облоги Львова турками у 1672 році він був знову зруйнований. В кінці XVII століття архітектор Петро Бебер реконструював верх вежі, додавши ще один поверх (7,85 м), на якому здіймається барочний шолом з високим ліхтарем в оточенні чотирьох пірамід. Таким чином первинний, дещо присадкуватий силует вежі набрав витонченості та легкості форм (загальна висота дорівнює 65,8 м). Для львівської архітектури другої половини XVI століття вежа Корнякта мала важливе значення — Ренесанс у ній запанував цілковито. Вона зумовила появу веж бернардинського монастиря та міської ратуші, що споруджувалися з наміром її перевершити.
 
. Продовженням закладеної у вежі Корнякта ренесансної програми було спорудження каплиці Трьох Святителів (1578-1590). Її будівничими називають Петра Красовського й Андрія Підлісного. Споруда поєднала здобутки італійського Ренесансу з традиціями українського зодчества, вираженими у вирішенні її як однозального куба з трьома верхами. З тесаного каменю, прямокутна в плані, вона увінчана трьома куполами, подібними до бань українських дерев’яних церков з одним заломом. Каплиця не має внутрішніх стовпів та пілястр. Єдиний внутрішній простір каплиці умовно членується у поперечному напрямі на три частини. Головний фасад розчленований пілястрами на три частини, у середній, більш широкій, має вхідний портал, вкритий чудовим рельєфним орнаментом, що являє собою мотив виноградної лози; у бічних – півциркульні вікна, обрамовані наличниками. Замріяний ліризм будівлі особливо виділяється в порівнянні з мужньою силою вежі.
 
Успенську церкву братство почало будувати 1591 р. за проектом архітектора Павла Римлянина. Вирішував він її, очевидно, як одноапсидну базиліку в стилі римської доріки, наявну в усіх його спорудах: бернардинському костелі, бенедиктинському монастирі, каплиці Кампіанів, навіть у порталі паперті Вірменської церкви, створеному разом з Петром Барбоном. Риси цього стилю, лише скромно зазначені у вежі Корнякта й каплиці Трьох святителів, досягли в Успенській церкві класичної повноти. Церква позбавлена західного фасаду, отже, і довколишнього обходу (за фасад слугує південна стіна, розділена пілястрами на чотири поля, в кожному з яких здіймається архівольт з прорубаним у ньому вікном ). Вхід до церкви – збоку, парадного порталу нема, і все ж це не позбавляє споруду монументальної величі; вона виглядає зібраною і гармонійною у співвідношенні своїх пропорцій. В споруді домінує мотив римської ордерної аркади, створений глухими півциркульними арками, пілястрами.
 
Саме аркада, що опирається на масивний цоколь і завершена дорійським фризом та активно акцентованим профільованим карнизом, визначила характер споруди, виділивши її величаво-монументальний лад. Павло Римлянин працював над будівництвом церкви лише до 1598 pоку, але наступники — Войцех Капінос й Амвросій Прихильний дотримувалися його проекту (будівництво завершено 1629 року). У зв'язку з тим що братство наполягало на трикупольному завершенні, ймовірно, Амвросій Прихильний вніс зміни до архітектонічно-конструктивної частини споруди, ввівши чотири підпори-колони для підтримки центрального купола. Так інтер'єр був розділений на три нефи. Успенська церква складається з розміщених по вісі захід – схід притвору, основного об’єму та апсиди. Архітектурна ідея українського тризрубного, триголового дерев’яного храму була покладена в основу об’ємно-просторової композиції Успенської церкви.
 
Епічна велич церкви, в якій втілилися культурні вподобання та духовне багатство замовників, відтінялась мужньою простотою вежі та витонченістю каплиці. Ансамбль виражав протест проти національного гноблення, водночас втілюючи ідею єднання, згуртованості широких верств українського народу. Він став високим художнім взірцем, що вплинув на пожвавлення будівництва у Львові. В архітектурі тоді панувала ідеологічна програма ворогуючих сторін, тому контрреформація прагнула перевершити ансамбль Руської вулиці.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100