С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Ренесансна архітектура Львова (4/4)


Внаслідок цієї боротьби виникла низка монументальних споруд. Зокрема, за проектами Павла Римлянина збудовано монастир і костел бенедиктинок (1595), костел бернардинів (1600-1630). Закладений в 1595 році, монастир бенедиктинок служив одночасно і фортецею під час облог міста. Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими стінами-бойницями, могутніми контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст. До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово ренесансних форм. Внизу вежі - портал з напівциркульною аркою, вище - така ж ніша з скульптурою, ще вище - вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють цільність архітектурного образу. Завершує споруду фриз типово ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам'яну різьблену корону. На кожній його стороні – скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас. Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію, яку утворювали три арки, між якими стояли статуї. Будівництво костелу тривало майже чверть століття. Згодом костьол зазнав ряду руйнувань: від пожежі в 1623 році, потім від облог. Кілька разів реставрувався. Скульптурне оздоблення на аттику і в нішах над лоджією з’явилося в другій половині XVII століття. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії. Костел бернардинів ближче за стилем до споруд Північного Ренесансу - плавні, хвилясті лінії головного фасаду, динамічні статуї святих. Це можна пояснити як і участю у будівництві костелу вроцлавського архітектора Андреаса Бемера, так і особливою увагою Павла Римлянина до місцевих архітектурних традицій, до смаків і вимог замовників. Після сметрі Павла Римлянина (1618 рік) будівництво продовжував Амбросій Прихильний. Споруда вражає своєю неузгодженістю: головний куб її вирішений в традиціях Ренесансу, а фасад несе на собі вплив північноєвропейського маньєризму. Чисті риси Ренесансу збереглися в боковому фасаді і вівтарній частині: великі площини стін діляться пілястрами, на які спираються архівольти, фриз – метопи і тригліфи. Тут ясно видно почерк Павла Римлянина. Але у львівському суспільстві з’явились нові естетичні ідеали і вимоги, його вже не задовольняли ренесансна ясність, узгодженість, порядок, гармонія. Естетичні смаки почали скеровуватись до виключної декоративної пишності, драматизованої експресії, до ефективного монументалізму. Зміни торкнулись лише зовнішнього вигляду храму. На його фасаді з’явився щит віртуозно гнутих форм. Нижній ярус з верхнім пов’язується ускладненим характером волют, на виступах яких, а також у стінних нішах розміщені статуї. Вежа костьолу (висота 38 м) збудована, вірогідно, Андреасом Бемером. Десь у 1753 році на вежі поставили годинник з боєм, для якого майстер Андрій Франк у 1653 році відлив спеціальний дзвін. Храм складається з трьох нефів. Довжина його дорівнює 57,5 м, висота – понад 22 м.
 
З ім’ям славетного архітектора Павла Римлянина пов’язане створення ще однієї ренесансної пам’ятки у Львові – каплиці Кампіанів (кінець XVI – 1619 рік). Вона створена як родинна усипальниця за наказом Мартина Кампіана, найвпливовішого городянина Львова, що був у ньому повновладним володарем. Каплиця має всі ознаки італійської ренесансної споруди: чіткий поділ фасаду на яруси, гармонійне узгодження всіх конструктивних частин. Фасадна стіна розкішно оздоблена: в архівольтах між пілястрами, що спираються на русти кований цоколь, поміщені три рельєфи, створені талановитим, невідомим нам скульптором; над фризом здіймається аттик з символічними зображеннями вдячності, скороминучості життя і безсмертності душі. Всередині каплиця прикрашена різьбою, де використані різні породи каменю. Однак це багатство декору справляє холодне враження. В оздобленні брали участь два майстри: вівтар з постатями Петра і Павла створив скульптор Генріх Грост, а декорацію бокових стін, ймовірно, робив славетний майстер Йоган Пфістер. Тут розміщені епітафійні написи, присвячені Павлу і Мартину Кампіанам. Кожна з епітафій завершена портретом в оточенні отців церкви та євангелістів. Ясна логіка конструкцій каплиці, її дидактично-повчальний характер оздоблення, благородна простота в сполуці з чисто світськими рішеннями естер’єра ставлять цю пам’ятку в ряд найвидатніших у Львові.
 
Усипальницю родини Боїмів було побудовано в 1609-1617 роках. Фундатором каплиці була родина купця Георгія Боїма, який прибув до Львова з Угорщини. Будівничий невідомий. Можливо, це був Андрій Бемер. Декоративне оздоблення, над яким працювало декілька творців – Гануш Шульц, Андрій Бемер, Йоан Пфістер, – виконане в різні роки першої половини XVII століття. В каплиці Боїмів помітні запозичення зі Зигмунтівської каплиці у Кракові. Це, перш за все, загальне архітектонічно-конструктивне рішення. Будівля центрична, квадратна в плані, перекрита куполом. Все ж традиції і культурна атмосфера тогочасного Львова зумовили створення цілком оригінальної споруди, яка не має ні аналогії, ні повторень. Головний фасад каплиці дещо переобтяжений різьбою, розв’язаний як іконостас. Його сюжетні сцени, присвячені стражданням Христа, носять побутово-ілюстративний характер. Вплив українських іконостасів видно й на вівтарі в інтер’єрі – у численних рельєфах з зображенням „Страстей”. Образи трактовані грубувато, по-народному простодушно, в ясній композиції сцен помітні побутові подробиці. Купольне завершення являє собою винятковий витвір мистецтва. Його поверхня заповнена рядами кесоне, у яких вміщені рельєфні погруддя пророків, отців церкви, ангелів. Купці Боїми притримувались орієнтації на Ренесанс Північної Європи. Їх задовольняло мистецтво, що зріло в міщанському середовищі – просте й безпосереднє. І вівтарні образні рішення – це прямолінійне мислення простих людей з їх щоденними турботами, жалями, надіями. Демократизм цих образів, відсутність ідеалізації, міцний їх зв’язок з життям зумовлені гуманістичними ідеями ренесансної культури.
 
У другій половині XVI – першій половині XVII століття найбільше значення на Україні мала архітектурна школа Львова. Її характерною особливістю було засвоєння та переробка архітектури італійського Ренесансу. Цьому сприяв вплив архітектури польського Ренесансу, а також участь у будівництві італійських майстрів, що жили у Львові, а також наявність цеху будівників та різьбярів у місті.
 
Бібліографія:
1. Крвавич Д.П. Українське мистецтво. – Львів: Світ, 2005. – Ч.3.
2. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2002.
3. Нельговский Ю.А. Архитектура Украины второй половины XVI – первой половины XVII в. // Всеобщая история архитектуры: В 12-ти томах. – М.: Издательство литературы по строительству, 1968. – Т. 6.
4. Овсійчук В. А. Архітектурні пам’ятки Львова. – Львів: Каменяр, 1969.
5. Островський Г.С. Львов. – 3-е изд., переработ. и доп. – Львов: Искусство, 1982.
6. Пилип’юк В. Львів. Фотоальбом. – Львів: Світло й тінь, 1992.
7. Трегубова Т.О., Мих Р.М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. – К.: Будівельник, 1989.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100