С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Ренесансна архітектура Львова


текст: Комарова Ганна, 2009 р.

З 1569 року після утворення єдиної Польсько-Литовської держави – Речі Посполитої, підвладні Литві українські землі було включено до складу так званих коронних земель. У той час, коли в Європі розвивається гуманістичне мистецтво Відродження, в архітектурі України панують давньоруські, візантійські, готичні традиції, канони. Але поступово в Україну (особливо в західні землі) проникають і поширюються впливи європейського Ренесансу.
 
Влітку 1527 року у Львові на вулиці Пивоварів (тепер Театральна) виникла пожежа і блискавично перекинулась не тільки на середмістя, а й на передмістя – Підзамче, Знесення. На другий день Львів являв собою суцільне згарище. Але протягом відносно короткого часу, місто було відбудовано в новому, ренесансному стилі. Архітектурне обличчя Львова визначилось, головним чином, у XVI ст., особливо в другій його половині. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції зі спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури.
 
Архітекторами були італійці, переважно вихідці з північної Ломбардії та південної Швейцарії, з міст, розміщених на берегах озера Комо, особливо з Лугано. Провідну роль в архітектурі 2-ої пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Вони принесли із собою подих італійського Ренесансу, але чистоту його форм розчинили у місцевих традиціях та вимогах. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори і місцеві майстри. В 1572 році у місті було створено спеціальний цех будівельників, що спочатку складався переважно з італійських майстрів, що працювали також на Поділлі. Волині, у Закарпатті та виховали значну кількість місцевих майстрів. Львівські цехові будівничі у будівельній практиці користувалися італійськими трактатами, переважно написаними Себастіано Серліо, виявляючи при цьому певне нерозуміння стильової чистоти класичного ордеру, бо взірці не копіювалися, а піддавалися значній переробці. Найкращі ренесансні споруди Львова створили видатні зодчі, котрі працювали поза цехом.
 
Львів планувався по-новому. Зберігалося тільки середньовічне розміщення центру – ринкова площа з ратушею. Вулиці проводилися прості й широкі (для тих часів). Будинки ставились вузькі по фасаду, триповерхові. З площі Ринок, майже квадратної в плані (142 м х 129 м), виходили вісім вулиць. Площа стала середмістям в оточенні Краківського (район Старого княжого Львова) та новоутвореного Галицького передмість. Центральна частина міста була укріплена камінними стінами та вежами, передмістя мали дерево-земляні укріплення. У другій половині XVI – першій половині XVII століття було проведено значні роботи із розширення та влаштування нових укріплень. До фортеці XIV – XV століть примкнуло нове кільце стін та веж. Нові вежі були круглими та відкритими з боку міста. Перед міськими воротами були влаштовані укріплення – барбакани. Міські укріплення Львова нараховували близько п’ятдесяти веж. Католицькі чернецькі ордени, що заполонили українські землі у другій половині XVI століття, спорудили у Львові ряд монастирів у межах міста (домініканці) та на території його укріплень (єзуїти, бернардинці). Над містом на високій замковій горі розміщений так званий „Високий замок”, заснований давньоруськими князями; в укріпленнях центра міста, в його північно-західному куті, розташовувався так званий „Низький замок”.
 
З другої половини XVI століття будувались переважно кам’яні споруди. Рештки старої готики, в стилі якої велось будівництво до пожежі 1527 року, нерідко включались в нову споруду і, таким чином, в ряді будинків на першому поверсі зустрічаємо готичні портали, вестибюлі-входи з характерними нервюрними склепіннями або стрільчастими арками. Площа Ринок була забудована багатими будинками, а звичайне житло, розміщене в кварталах, хоча й зберігало з ними типологічну спільність, проте виглядало значно скромніше.
 
Специфіка будинків на площі Ринок диктувалася магдебурзьким правом: на вузьких ділянках споруди розміщалися суцільною шпалерою. Отже, вся увага приділялася фасаду, що набував першочергового значення; за ним була поширена одноманітність внутрішніх членувань. Фасади вирізнялися розмаїттям і багатством декорації: портали, обрамлення вікон, міжповерхові пояси і фризи покривалися різьбою. Ренесансне доповнення декорації становила рустована фактура стін. Рустування було найрізноманітніше: від дощатого (гладкого) до діамантового (фацетованого), насамперед для пілястрів, що надавало споруді характеру оборонності. Фасади ускладнювались зображеннями символічно-міфологічного змісту: лев'ячі маски, сирени, постаті патронів та покровителів. Дидактика цих готичних ремінісценцій залишалася актуальною і в подальшому, відбиваючи духовні інтереси тогочасного провінційного міщанства.
 
У Львові зіткнулися два різновиди Ренесансу в житловій архітектурі: італійський та німецький, на яких дуже позначились місцеві традиції. Будинки завершувались не трикутним щитом (як у містах Північної Європи), а рівною горизонталлю на зразок італійських палаццо. На першому поверсі асиметрично розміщувались вхідні двері та вікна. Це диктувалося господарським призначенням цієї частини будинку. Гармонійне поєднання цілості залежало від таланту будівничого.
 
На планування житлового будинку впливали форма та розміри ділянок. Зазвичай, це прямокутник зі сторонами 10 – 12 м по вулиці та 20-30 м вглиб кварталу. Будинки, розташовані на звичайних ділянках, мали декілька варіантів планування першого поверху. Найбільш поширеним був варіант, в якому на вулицю виходило два приміщення: одне з них – сіни, а інше, залежно від професії власника, слугувало для конторських чи торгівельних цілей. По довжині будинок зазвичай членувався на три частини. За приміщеннями, що виходили на вулицю, розміщувались сходи й невелика темна кімната, а далі розташовувались житлова кімната й коридор, пов’язані із двором. Найбільш типовими для планування другого та наступних поверхів було влаштування у бік вулиці двох житлових приміщень: „світлиці” з двома вікнами та „хати” з одним вікном. З боку двора була велика житлова кімната й коридор із виходом на відкриту галерею. Дахи, зазвичай двоскатні, а іноді й більш складної форми, були сховані за високим аттиком й мали стоки води до середини вуличного фасаду. У невеликому дворі розміщувався дво- чи триповерховий флігель. Приміщення першого поверху перекривались циліндричними чи хрестовими склепіннями. Перекриття приміщень другого чи третього поверху, а іноді й житлових, що виходили у двір, кімнат першого поверху робились плоскими. Сильні стельові балки прикрашались різьбленням, надписами та розписом.
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100