С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Становлення і розвиток творчої концепції групи Аркігрем (10/10)


Такий принцип освіти призводив до розчинення границі між вчителем та учнем, свідченням чому була регулярна поява студентських проектів у журналі „Архігрем”, а також той факт, що студенти, які навчалися у представників Архігрему і самі вступали до складу цієї групи. Слава, яка невдовзі приходила до багатьох учнів Архігрему пророкувала групі нове життя у вигляді „Академії експериментальної архітектури” [zoom academy]. У своєму дослідженні архітектурної освіти Марк Клінсон [Mark Clinson] та Джулз Лаббок [Jules Lubbock] дійшли висновку, що „молоді викладачі ... використали школи для розвитку нових ідей і навіть для того, щоб сформувати зародкові звички у найбільш талановитих учнів” і що „школи стали архітектурними лабораторіями, в яких розвивалися бруталізм, Архігрем, пост-модернізм та деконструктивізм, не зазнаючи втілення у реальному будівництві ще протягом десятиліття.
 
В 1972-му році, на початку свого шляху до архітектурної слави, Заха Хадід [Zaha Hadid] відвідувала літню школу архітектурної Асоціації. Якщо десь і існував штаб експериментальної архітектури, то у 60-х – 70-х роках він знаходився в архітектурній Асоціації. В цей час кожен з архігремівців більш-менш регулярно викладав у цій школі. Дискусія в журналі „Арена” 1966-го року дійшла висновку, що в такій пустелі, якою була школа без офіційної програми та учбового плану, викладачі мали змогу формувати курс лекцій на власний розсуд. Архігрем використовував переваги такого становища та традиційної для архітектурної Асоціації терпимості до нових ідей та відхилень.
 
В 1972-му році в кварталі Бобур (Париж) почали зведення споруди, якій суджено було стати апогеєм „Експериментальної архітектури”: мистецький центр та бібліотека за проектом Рензо П’яно [Renzo Piano] і Ричарда Роджерса [Richard Rogers], прославленого Центру Жоржа Помпіду [Pompidou]. У 60-х роках ідеї П’яно та Роджерса розвивалися у тому ж напрямку, що й ідеї Архігрема. П’яно був студентом Луїса Кана [Louis Kahn] та другом Жана Пруве [Jean Prouve], члена журі конкурсу на споруду в кварталі Бобур. Роджерс закінчив школу архітектурної Асоціації в 1959-му році (за рік до Пітера Кука). Він виступав з тієї ж кафедри конференції BASA, що й Архігрем, виказуючи власне розчарування архітектурною освітою, кидаючи виклик аристократизмові Королівського Інституту Британських архітекторів і пропонуючи до розгляду власні погляди щодо системи освіти. В 1963-му році, спільно з Норманом Фостером [Norman Foster], він засновує архітектурну групу „Група 4” [Team 4], назва якої натякала на авангардну спадкоємність по відношенню до „Групи 10” [Team 10]. Пізніше Роджерс взяв на роботу кількох архітекторів, які навчалися у Архігрема в школі архітектурної Асоціації.
 
Немає жодних сумнівів у тому, що П’яно та Роджерс зобов’язані своєю перемогою хвилі „експериментальної архітектури”, яка на той момент накрила всю Європу. Центр Помпіду мав вигляд споруди зібраної із вирізаних частин набору, що розповсюджувався разом із 7-мим випуском „Архігрему”. Це не можна вважати цілковитим збігом обставин, оскільки розробник цього набору, Тоні Дагдейл [Tony Dugdale], був одним із членів команди архітекторів центру Помпіду. Розглядаючи фасади цієї споруди, важко знайти хоча б одну значну ідею, яка не була запропонована ще в 68-му році Роном Герроном у проекті „Обладнаного ангару” [Service shed]. Тут були і просторові ферми із поперечними зв’язками, і підвісні напів-зовнішні проходи, крани та інше спорядження, більш мальовниче, ніж у Бобурівському проекті, проте у більшості випадків це були прямокутні елементи (крім місць з’єднання із циліндричними секціями).
 
Нажаль, екрани, передбачені проектною командою центру Помпіду, так і не були встановлені, але це не завадило споруді, розташованій у серці одного із найбільших міст світу, наблизитися до ризикованого образу „експериментальної архітектури”. Отож виходить так, що саме Ричарду Роджерсу та Рензо П’яно випала честь звести монумент „Проблискової хвилі”, найбільший і найкращий сарай з усіх, що існували, „гарно обладнаний ангар”, як його назвав Пітер Кук.
 
Єдиною спорудою у стилі кварталу Бобур, зведеною Архігремом був „Пригодницький” ігровий майданчик у Мільтон Кейнсі [Milton Keynes], невеликий за розмірами, зведений за проектом Рона Геррона (із певним вкладом інших представників групи), із стилістикою „кольорового кодування” роликових дверей та душниками, що стали такими відомими після того, як вони були використані у центрі Помпіду.
 
За рік до подання конкурсного проекту П’яно та Роджерса, Кук Кромптон та Грін сенсаційно виграли конкурс, організований князівством Монако (в 1969-му році). До розробки проекту також були залучені молоді архітектори Кен Елісон [Ken Allison] та Колін Фонаєр [Colin Fournier], а також відомий конструктор Френк Ньюбай [Frank Newby], який раніше відмовлявся приймати участь у „експериментальних” проектах. Перемога на цьому конкурсі очевидно стала причиною зміщення сфери діяльності Архігрему від агітації та пропаганди до практичної архітектури: в 1970-му році в Лондоні було засновано офіс Архігрем Архітектс [Archigram Architects].
 
Згідно завдання на проектування “багатофункціональної споруди” в Монте Карло потрібно було розробити проект споруди, призначеної для різноманітних розваг. Найрадикальнішим рішенням Архігрема, яке кардинально вирізняло проект серед усіх аналогів (в тому числі і центра Помпіду), було рішення сховати технічно нашпигований ангар під землею. В результаті внутрішня схема споруди нагадувала круглий форум, а зовнішня – перекритий кар’єр. Від монументальності автори рішуче відмовилися: навіть кривина куполу, стереотипу традиційної архітектурної форми, маскувалася підвішеним помостом. Це була спроба будівництва поза архітектурою.
 
Проект у Монте Карло був шансом випробувати принцип „роботів”, якому надавалося центральне значення. Насправді, від самого початку проектування, команда мала надію використати у проекті розроблені Гріном у 1968-му році кам’яні [Rockplug] і дерев’яні [Logplug] елементи. Атрибути „Безпосереднього міста” [Instant City] – навушники, навіси, пневматичні конструкції – віддавалися у розпорядження відвідувачів парку Монте Карло. Періскопи мали проглядати крізь лунки (подібні до тих, що використовують у гольфі) в аудиторію, що знаходилася під землею. Всередині аудиторії була запроектована система, подібна до тієї, яку Арата Ісодзакі презентував на фестивалі „Експо-70” – рухомі риштування, елементи трибун, освітлювальні башти, підйомні крани, приставні капсули: один великий набір частин [kit-of-parts]. Пневматичні структури, що із навчальних майстерень школи архітектурної Асоціації вилилися у окремий напрямок, уособлювали собою останню спробу „Проблискової” [Zoom] архітектури створити керований інтерфейс замість жорсткої реальності поширених будівельних технологій.

Архітектурна критика творчості Архігрему

Незважаючи на постійні нападки на технолібералізм з боку анти-капіталістів, феміністів та різноманітних рухів, пов’язаних із екологією та расовою емансипацією, „інституалізація невинності” не втрачала позицій аж до початку 1970-х, коли прихильники Архігрему не безпідставно почали побоюватися можливої втрати „проблисковою” [Zoom] архітектурою статусу невинності у громадській думці. „Будівельники систем, утопісти одноразової та інтегрованої архітектури погіршуватимуть стан довкілля, аж поки людина не буде вимушена звернутися до штучних стимулів”, - проголошували прихильники енвайрименталізму [environmentalism], нового напрямку, започаткованого Полом Олівером [Paul Oliver] в школі архітектурної Асоціації, яка не лише дозволяла, але й заохочувала розвиток несумісних архітектурних напрямків під одним дахом. Енвайрименталісти сповідували необхідність розвитку чутливої до середовища місцевої народної архітектури, іноді доходячи у своїх проектах до примітивізму.
 
Якщо Архігрем намагався адекватно відповідати на критику з боку захисників екології, то до феміністських нападів він навряд чи ставився серйозно. Передові спостерігачі були ображені схильністю Архігрема використовувати у своїх колажах фото гарненьких бездіяльних дівчат із журналів, каталогів та реклами одягу. Бангем запевняв громадськість, що Архігрем розуміє здатність жінок отримати серйозну роль у технізованому світі, а всі фото дівчат для своїх колажів хлопці лише вирізали із періодичних видань. „Свободу жінкам!”, – проголошували заголовки розділу „Емансипація” восьмого випуску журналу „Архігрем”. На колажах були зображені дівчата із сумочками в руках та „Інфо-Гаджетами” [Info-Gonk] на очах. Це була пропозиція звільнення шляхом використання „Проблискових” [Zoom] приладів. Отож спроба теоретизувати проблеми емансипації як завжди вилилася у ідеологію споживання.

Втрата позицій.

На зламі десятиліть студентська думка вважала Архігрем передвісником змін. Самі архігремівці в цей час вже вимушені були приховувати свою роздратованість студентськими поглядами, які вони вже не мали можливості формувати і з якими не завжди могли погодитись. Тексти Кука кінця 70-х викликали відчуття закінчення нової ери. Тоді ж архігремівці створили доброзичливу вітальну листівку для своїх молодших товаришів та опонентів: „1970: Хай щастить від Архігрему” [1970: Good Luck from Archigram].
 
Інвестиції зроблені Радою Великого Лондона [Greater London Council] у різноманітні інтегровані технічні новинки, пропоновані Архігремом – пластикові блоки ванних кімнат, скловолокнисті покриття, склопакети та ін. – передбачали початок нової ери. Але все ж таки це був початок кінця: „Ми підозрюємо існування великої кількості буржуа, які прагнуть вилізти з-за барикад. Доведіть, що ми не праві! – просять автори 9-го номеру журналу „Архігрем” – Ми були на цих з’їздах, де лунають Марксові ідеї, а довкола паркуються Мерседеси ... Де оратори закликають до революції ... а потім повертаються до своїх креслярських дошок, на яких повторюють стереотипні складові, які людина ‘зобов’язана мати’ у своєму помешканні”. „Ми прагнули лише одного – змінити склеротичний світ архітектури”.

Бібліографія:
1. Рагон М. Города будущего. - М.: Мир, 1969.
2. Велев П. Города будущего. - М.: Стройиздат, 1985.
3. Sadler Simon. Archigram. Architecture without architecture. - London : The Mit Press, 2005

 

> Обговорення <  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100