С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Становлення і розвиток творчої концепції групи Аркігрем (4/10)


Архітектори і "Живе Місто" [Living City].

В 1964-му році проекти Архігрему виглядали вже досить досконало і дуже впевнено: „Місто інтеграцій” [Plug-in City], „Місто, що ходить” [Walking City], „Комп’ютерне місто” [Computer City], “Підводне місто” [Underwater City] та ін. – ще рік тому їх ідеї лише формувалися, а проекти були занадто поетизовані та трохи сором’язливі. Отож, Королівський Інститут Британських Архітекторів офіційно запропонував Архігрему простір для викладення власної позиції щодо сучасних умов та ролі сучасної архітектури. Проект „Живе місто” [Living City] став центральною експозицією Інституту Сучасного Мистецтва в Лондоні.
 
Відчуття життя: це була квінтесенція якостей, знайдених „новим поколінням”. За допомогою зображень, тексту, звуку та світла, у які фізично занурювалися відвідувачі, архігремівці намагалися розповісти про головні властивості міста. „Живе місто” пропонувало „екзистенціальний” підхід до проектування: буття ставало ціннішим за знання, а архітектору більше не дозволялося стояти осторонь тієї теми, з якою він працював.
 
„Живе місто” миттєво стало об’єктом палкої дискусії. „Половина світу задихалася від страху”, - жартував архітектурний критик та історик Чарльз Дженкс. Деякі відвідувачі прагнули побачити проекти будинків майбутнього, вони напружено шукали, вивчали каталоги та сліпучі колажі, обмірковували сенс зморщеного середовища – імпровізованої архігремівської структури, що мала вигляд цілковитого хаосу, зовсім не схожого на архітектуру. Конструкція набиралася з трикутників лише тому, що вони дозволяли створити вільну форму „і більше не для чого” (спочатку хлопці мали намір виконати цю інсталяцію із монтажної піни для того, щоб зробити її більш аморфною). Отож метою „Живого міста” була демонстрація не традиційної архітектурної форми, а якраз навпаки – позбавлення форми середовища, поведінки і самого життя.
 
Згідно з ідеєю „Живого міста”, зведені будівлі ставали лише однією з частин, можливо навіть найменшою частиною образу архітектури. „Коли на Оксфордській вулиці падає дощ, він стає важливішим за архітектуру, насправді – в такі моменти погода має більший вплив на життя міста, ніж фасади будинків”. архігремівці намагалися показати досвід людей, що живуть у місті, не пов’язаний із генпланом, фасадами та статистичним аналізом. Вони відмовлялися від оперування категоріями містобудівних умов, пропонуючи натомість розглянути відчуття перебування в місті, як радісного існування в міському ландшафті. Всі ілюстрації, тексти, комікси, каталоги та постери звертали увагу на таємні мрії та бажання міських жителів.
 
Архігрем радів широкому поширенню культури посилань та різноманітних візуальних ефектів, що дозволяли архітекторам працювати з ілюмінованими поп-культуризованими містами.
 
Для освітлення „Живого міста” використовувався „Блимаючий пристрій” [Flicker Machine] – абажур із вбудованою лампою, що обертався. Він був „божевільним але ефективним засобом стимулювання інтересу до можливостей рухливого світла”.
 
Візуально він створював враження рухомої структури, на зразок тієї, що ветеран Баухаусу [Bauhaus] Лацло Моголі-Нагі [Laszlo Moholy-Nagy] називав „зором в русі” [vision in motion]. В той час, як інші архітектори метушилися, деталюючи свої будинки, архігремівці пропонували розміщувати на вулицях „блимаючі пристрої”, що фрагментували б та матеріалізували місто на рівні сприйняття людей, що рухалися його вулицями.
 
Справжньою темою архітектурного авангарду 1950 – 1960-х рр. була індивідуальність, „розкрита та оголена людина” [bare and naked man] з повним набором особистих переконань та мотивацій. Догми колективізму, що їх проповідували модерністи, демонстративно ігнорувалися. Експозиція „Живого міста” створювалася із персональних робіт представників Архігрему, які ілюстрували „наші індивідуальні інтереси в залежності від особистого погляду на проблему „Живого міста”.
 
Вся експозиція складалася із семи тематичних сегментів, сукупність яких формувала психологічне дослідження міського життя. Відвідувачів ніби запрошували на екзистенціальну прогулянку містом. У першому сегменті „Людина” [Man] Вам нагадували про зв’язок між Вами, як особистістю та зовнішнім світом об’єктів та людей. Тут Ви мали обрати собі Его (особистість) одного з героїв: Супермена, Адама Стренджа або Аланна з планети Ранн. Другий сегмент „Виживання” [Survival] розповідає про деякі „фізичні вади” [physical defects] і переваги „мускулів” [muscles], „розуму” [intelligence], „статури” [physique], „особистості” [personality] та в залежності від типу споживача, надає йому доступ до певних товарів та послуг.
 
Обрана індивідуальність міського жителя мала скласти іспит перебування у „Натовпі” [Crowd] – третьому сегменті експозиції. Існувала величезна кількість критиків, від Фрідріха Ніцше до Ебенезера Говарда [Ebenezer Howard], які пророкували міським жителям поглинання їхньої особистості натовпом сучасної метрополії. Однак, у своєму „Живому місті” Архігрем показав натовп в якості незаперечного доказу пружності людської індивідуальності.
 
Гігантський калейдоскоп символізував „сукупність всіх характерів та типів людей, у якій вони взаємодіють, здобуваючи спільний досвід життя у місті”. Маси були показані у вигляді зібрання окремих особистостей, звільнених від ярма колективності їх власним поглядом на місто.
 
Оглянувши ще два сегменти: „Переміщення” [Movement] та „Спілкування” [Communication] відвідувач приходив до шостого сегмента „Місце” [Place]. Під цим терміном архігремівці розуміли загальновизнані центри національної та міжнародної культури. Несподіваною була представлена на експозиції схема розташування „Місць” в Лондоні: близько десятка найбільш завантажених транспортних перехресть обводилися колами і проголошувалися достойними цього звання. Деякі ж з перехресть, окремо представлених на експозиції – кут Гайд парку [Hyde Park Corner] (чия шляхетна транспортна поверхня забезпечувалась обрізанням куснів архітектури періоду Регентства) та „Слон і Замок” [Elephant & Castle] (торговельний комплекс на транспортному перехресті) – були відверто дискусійними схемами нової організації міста. Містобудівна модель, запропонована Архігремом, являла собою подальшу перевірку „кластерних” [Cluster] ідей запропонованих Смітсонами в 1957-му році. Ця концепція передбачала не один, а багато центрів, пов’язаних із виробництвом та комерцією, які мали служити самовираженню суспільства”.
 
Заключний, сьомий сегмент „Ситуація” [Situation] апелював до архітектурної методології. архігремівці виступали проти претензій архітекторів на удавану раціональність і об’єктивність власних проектів.
 
„Набір для виживання в місті” [The Living City Survival Kit], опублікований на сторінках каталогу „Живого міста”, був пародією на добірку продуктів у додатку до щотижневої газети або глянцевого журналу 1963-го. Звичайно, це не було прагненням продати певний товар і, незважаючи на свідому імітацію сторінки популярного журналу, „Набір” не був також і прикладом поп-арту в загальному розумінні цього явища. Насправді це був портрет архітектури, що мала справу із пере-упорядкуванням сприйняття міста його мешканцями у перші десятиріччя після Другої Світової війни. Іронія, що найяскравіше проявилася у „Наборі” дозволила „Живому місту” подолати такі заборонені в архітектурі теми як стать і бажання.
 
„Набір для виживання в місті” – викривлене зображення, створене Уорреном Чоком, що обіцяло виживання не лише окремим жителям міста, але й самому місту. Воно складалося переважно із невибагливих щоденних одноразових заборонених товарів масового вжитку, що вміщалися в кишеню. Це було спорядження сучасних ледарів, що вешталися містом, не маючи жодних справ крім спостереження культурної та географічної динаміки. „Набір” був винаходом для вуайєристів з очима, прихованими за темними лінзами окулярів.

> Обговорення <
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100