С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Становлення і розвиток творчої концепції групи Аркігрем (6/10)


В середині 60-х увага Архігрему змістилася від проектування мегаструктур до розробки елементів, що її наповнювали. Наряду із змінною (за термінологією Бангема) або інтегрованою (за термінологією Кука) архітектурою в лексиконі Архігрему набуло поширення поняття „набір” [kit-of-parts], що дозволило групі оперувати вже не фіксованими формами, а сукупностями тимчасових зв’язків і складових. Бангем вперше зіткнувся з наборами, коли наприкінці 60-х зацікавився „невідомими героями архітектури”: системами кондиціювання повітря і підвісними стелями. Вже потім виявилося, що таке прозаїчне зацікавлення отворами, кріпленнями і з’єднаннями мало багато спільного із структуралістським підходом культурної та літературної критики.
 
Так, характерною для п’ятого випуску „Архігрему” була сторінка із „Підводним обладнанням” [Underwater Hardware], добіркою капсул у стилі Жака Кусто що мали розташовуватися всередині гігантських міських структур. У наступному випуску був запропонований „Капсульний будинок” [Capsule Home] Уорена Чока у якості житлової одиниці, що мала інтегруватися всередину безперервної структури, яку собою представляло „Місто Включень”, раніше запропоноване Пітером Куком. Вже за рік Девід Грін продемонстрував „Житловий кокон” [Living Pod], який рішуче поривав з традицією мегаструктур та стовбурних систем, пропонуючи нову ідеологію розосередження і мобілізації архітектури. Цей проект вважають знаковим на шляху до „зникнення архітектури”.
 
Ідея розуміння будинків як певних наборів або комплектів не була сприйнята з великим ентузіазмом, оскільки вона асоціювалася із ідеологією доцільності, що панувала у часи війни. З точки зору етики та естетики Архігрем розглядав модульні будинки як суміш збірності та принципу заводського виготовлення. Отриманий в результаті модуль був зручним для комбінування з іншими будинками або включення всередину заздалегідь зведених каркасів. Архігрем все більше звертався до еклектичної естетики реклами, що можна побачити на прикладі „Налаштованої околиці” [Tuned Suburb] Геррона (1968).
 
І все ж таки модуляризація носила відтінок стандартизації, у той час, як післявоєнне суспільство прагнуло вибору. Заводське виготовлення ставало небажаним нагадуванням про аскетичні часи. Тому Архігрем наслідував якості, до яких зневажливо ставилися естети високого модернізму: „Комфорт: багатство і тепло ... Вільний інстинкт добробуту ... Цікаво, що найякісніша модерністська архітектура часто звинувачується її користувачами у незручності.”
 
Отож, рух „за межі архітектури” [beyond architecture] проявляв інтерес до споживацьких комплектів, що були незалежними (забезпеченими усім необхідним), транспортабельними, взаємозамінними та витратними. Коротше кажучи, архітектура тепер більше нагадувала холодильник, машину, піч або навіть поліетиленовий пакет, аби не статичний моноліт, як це було раніше. Незалежна „капсула” (або „кокон” [Pod]) масового виробництва мала стати довершеною одиницею, піддатливою до перевлаштування згідно примхи власника.
 
Зацікавившись „сурвівалізмом” Архігрем вступив у змагання за забезпечення населення (чисельність якого зростала) універсальним стандартом житла. Архігрем запозичив Фуллерів термін „сурвівалізм” (виживання), навіть не зважаючи на те, що вірив у статок, тоді як сам Фуллер навпаки – був занепокоєний проблемою вичерпності ресурсів. „Архігрем вважає, що архітектори мають припинити продукування якнайбільших і якнайкращих коробок і почати вирішувати реальну проблему сучасної архітектури, якою, на його думку, є виживання, - пояснювалося у фільмі про групу, знятому БіБіСі у 1966-му році, - Архігрем стверджує, що ідеї і технічні засоби, необхідні для виживання існують вже сьогодні у величезних запасах винаходів, що походять з оборонної та аерокосмічної галузей.”
 
Архігрем знаходив передумови для розвитку архітектури у всіх технологічних галузях. Склопакети хлопці запозичили у британських залізничників; нові технологічні процеси перекладалися на архітектурну мову, в результаті виникали супер-структури, на зразок Вербового „Паркованого будинку” [Drive-in house] 1966-го року. Незалежний архітектурний кокон, що був навіяний двигунами автомобілів та технікою для дослідження космосу, став зразком „технологічного перенесення” (за термінологією одного із авторів 5-го випуску „Архігрему”, Мартіна Павлея [Martin Pawley]), процесом, в результаті якого технології та матеріали, що розвинулися в одній галузі, адаптувалися для потреб іншої.
 
В 6-му номері журналу „Архігрем” проголошувалося, що „існування портативного плеєра має для нас (архітекторів) настільки ж важливе значення, як існування баштового крану”. За два випуски потому „Архігрем” показав сонячні окуляри з вмонтованими радіоприймачем та навушниками і сповістив, що „Радіо Талісмани вже реальні!”. Цим доводилася життєздатність проекту Пітера Кука „Інфо-Гаджет” [Info-Gonks], що публікувався у тому ж випуску. Проект, навіяний тенденцією до мініатюризації споживацької електроніки, мав на меті пошук нової типології „індивідуальної архітектури”: сприйняття архітектурного середовища суб’єктом ставало важливішим за саме це середовище.
 

> Обговорення <
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100