С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Становлення і розвиток творчої концепції групи Аркігрем (9/10)


Хвиля сучасної архітектури [Zoom]

Чи залишив Архігрем слід у історії архітектури, чи вплинув він на практику та розуміння архітектури? Архігрем вбачав у своєму журналі та у супровідному диспуті можливість зібрання та заохочення радикальних архітектурних ідей як у Британії, так і по всьому світі. Архігрем мав на меті створити авангардну школу, натхненну оновлюючою силою робіт групи.
 
Публікація випуску “Проблисковість” [Zoom] 1964-го року зробила „Архігрем” провідним архітектурним авангардним журналом. Слово ”Проблисковість” стало терміном, який описував усю суміш Архігремівських поглядів на поп-культуру, майбутнє, технологічні винаходи, ініціативність, та гіпер-функціоналізм.
 
Архітектори, які створили Архігрем, познайомилися спочатку лише з проектами один одного (які вони знаходили на архітектурних конкурсах, що вважалися найкращим способом пошуку нових талантів), а вже потім – особисто. Виключний художній талант архігремівців дозволив групі доносити свої ідеї через зображення, не вербально. Ці зображення були достатньо деталізованими для того, щоб роздивлятися їх із близької відстані. Увага до деталей власного уявного світу була, на думку Пітера Кука та його колег, основною перевагою Архігрему у змаганні перед лицем майбутнього. Однак насправді Архігрем не демонстрував того, що архітектори звикли традиційно називати „деталями”: вони не креслили вузлів з’єднань, конструктивних розрізів, не надавали навіть специфікацій матеріалів. Незважаючи на Архігремів дискурс щодо „технологічного перенесення”, їхній журнал носив певною мірою характер технологічної маргіналії, який можна відчути і в деяких проектах їхнього спадку. Виправданням такого недогляду можна вважати те, що метою Архігрема були пошуки нової архітектури, а розробка технічних засобів (які тоді ще не були доступними) покладалася на читачів.
 
Важливим є той факт, що Архігрем не був пасивно піднятий на трон гласності. Хлопці працювали над просуванням своєї групи, використовуючи засоби масової інформації для архітектурних задач.
 
Роботи Архігрема надихнули архітектора Джона Йогансена [John Johansen] використовувати стилістику „Експериментальної архітектури” у своїх проектах. Театр Пантоміми в Оклахомі (1966-1970) має вигляд суміші центрального відділення Південного Банку [South Bank Center] і „Міста що ходить” [Walking City]. Його об’єми поєднуються між собою за допомогою системи пандусів і труб. Тимчасова трактовка металевих настилів і діагональних сполучень поєднується із монументальністю монолітних бетонних елементів. „Кольорове кодування” екстер’єру будівлі, розміщеної на зеленому газоні також нагадувало Архігремове бачення будівлі, як рухомої машини.
 
З 1967-му році Уорен Чок час від часу читав лекції в Каліфорнійському університеті Лос Анжелеса, США [UCLA]. У 1968 році до нього приєднався Рон Геррон, а в 1969 – Пітер Кук. Так на кафедрі міського планування університету почали з’являтися послідовники Архігрему „Лабораторія охорони довкілля” [Envirolab] та „Лялечка метелика” [Chrysalis] сформувалися навколо британських студентів Денні Лорда [Danny Lord], Кріса Даусона [Chris Dawson], Алана Стентона [Alan Stanton] та Майка Девіса. [Mike Davies], щирих приятелів та колишніх учнів Архігрему, які стали партнерами групи у Сполучених Штатах. Хлопці звели поліетиленовий купол для спільних мистецько-технологічних експериментів у павільйоні Пепсі на виставці „Експо-70” та приймали участь у створенні декорацій для фільму „Майра Брекенрідж” [Myra Breckenbridge].
 
Найбільша кількість послідовників Архігрему з’явилася у Німеччині та Австрії. У 1971-му році заснована Архігремом галерея „Adhocs (Addhox)” в центральному районі Лондона – Ковент Гардені – приймала виставку радикальної австрійської архітектурної групи Куп-Хіммельблау [Coop Himmelblau], заснованої у 1968-му році Вольфом Пріксом [Wolf D. Prix] та Гельмутом Свічинськи [Helmut Swiczinsky]. Як і більшість закордонних прогресивних архітекторів, які відвідували Британію, Прікс та Свічинськи пройшли через школу архітектурної Асоціації, працюючи у центрі уваги Архігремової міжнародної мережі.
 
Для Архігрему світ було поділено на „Архітектурні зони” [Archizones]. Кожний регіон позначався власним номером. Ентузіазм Архігрему щодо робіт інших архітекторів був викликаний бажанням систематизувати світ експериментальної архітектури для того, щоб протиставити нове архітектурне коло понурості модерністських організацій. П’ятий випуск журналу „Архігрем” розкривав погляди архітекторів різних країн Європи (Йони Фрідман [Yona Friedman] і Поля Маймонда [Paul Maymond] із Франції, Ханса Холляйна [Hans Hollein] і Вольтера Пічлера [Walter Pichler] із Австрії, кількох груп студентів архітектурних шкіл Риму і Женеви) та США (Паоло Солері [Paolo Soleri] і групи Аркозанті [Arcosanti project]).
 
У червні 1966-го року у Новому Столичному Центрі Мистецтв [New Metropolian Arts Center], в якому раніше демонструвалася експозиція „Міста для Життя” [Living City], Архігремом була влаштована Фолкстонська конференція [Folkstone], яка мала стати міжнародним діалогом щодо проблем експериментальної архітектури [IDEA]. Не зважаючи на те, що деякі ключові фігури не з’явилися, список гостей був видатним: Цедрік Прайс, Артур Квармбі [Arthur Quarmby] і Рейнер Бангем увійшли до складу Британської делегації Архігрему; Йона Фрідман, Іонел Шейн [Ionel Schein], Пауль Віріліо [Paul Virilio] і Клод Парент [Claude Parent] приїхали із Франції; Жозеф Вебер [Joseph Weber] і Ханс Холляйн – із Роттердаму і Відня. Ентоні Вільям [Anthony Gwilliam] і Джеймс Меллер [James Meller] приїхали заради обговорення спадку Бакмінстера Фуллера, тоді як присутність Густава Метзгера [Gustav Metzger] свідчила про зацікавлення експериментальною архітектурою цілого кола поетів, художників та продюсерів. У виставці взяли участь Фрей Отто [Frei Otto], Екхард Шульц-Фелітз [Eckhard Schulze-Fielitz], японські метаболісти і Паоло Солері.
 
Атмосфера конференції не була надто гармонійною, що вказувало на деякі тертя всередині кола експериментальних архітекторів. Холляйн, наприклад, був обізваний „фашистом” Вебером за свою нео-класицистичну архітектуру. Рон Геррон також не уникнув образ у свій бік, доповідаючи про своє „Місто, що ходить”. Під час його розповіді лунали недоброзичливі вигуки на зразок „Фашизм!”, „Війна машин!”, „Тоталітаризм!” та ін.
 
Солідарність із студентами архітектурних факультетів була важливою для кожного випуску журналу „Архігрем”. На додаток до офіційного тиражу була створена мережа Саміздатівського друку: „Ви також можете купити ‘Архігрем’ у студентів майже всіх архітектурних освітніх закладів Британії”, - проголошувалося у шостому номері, 1965-го року. А вже восьмий випуск 1968-го року можна було купити „в архітектурних школах майже всього світу”.
 
„Архітектурні школи померли!”. „Нові думки, нові ідеї розчавлюються мертвою хваткою зовнішніх екзаменаторів Королівського Інституту Британських архітекторів та слабким професорським складом, - проголошував президент Британської Асоціації Студентів-архітекторів [BASA], Патрік Гамміл [Patrick Hammil], - є тільки одна школа, здатна вирішувати проблеми, що постають перед архітектурою – відкрита мережа всіх шкіл”.
 

> Обговорення <
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100