С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Техніки авторської та естампної графіки (2/2)


Гравюра– вид мистецтва графіки, який включає різноманітні способи ручної обробки дошок та друкування з них відбитків. Виникнення гравюри пов’язане із ремеслами, де використовувались процеси гравірування: ксилографія – із різьбленням, в тому числі на дошках для набійки; різцева гравюра – із ювелірною справою; офорт – із прикрашанням зброї. Суспільний інтерес до гравюри із її тиражованістю з’явився у Європі на початку епохи Відродження – із ростом самосвідомості особистості, із появою необхідності у поширенні та особистому сприйнятті ідей.
 
Залежно від того, які частини дошки покриваються фарбою при друкуванні, розрізняють випуклу та заглиблену гравюру, а також літографію (“пласка гравюра”). У випуклій гравюрі всі вільні від рисунка частини дошки за допомогою ножів, стамесок, долот чи різців заглиблюються на 2-5 мм; фарба на неї накладається тампонами чи накочується валиком, після чого до дошки вручну чи під пресом придавлюється папір, на який переходить зображення (ксилографія, ліногравюра, а також до XV століття існувала рельєфна гравюра на металі).
 
Ксилографія (від гр. Xylon – дерево та Grapho – пишу) – гравюра на дереві, один з найбільш поширених видів гравюри. Друкувальна форма (кліше) виготовляється ручним гравіруванням. Форми, виготовлені способом ксилографії, витримують до 15 тисяч відбитків. Перші європейські ксилографії релігійного змісту виникли на межі ХIV-XV століття у Ельзасі, Баварії, Чехії, Австрії (“Св. Христофор” 1423).
 
Японська гравюра виконувалась послідовно рисувальником, різником та друкувальником, кожен колір на ній наносився окремо. Першим виконав Хісікава Моронобу. Розквіт японської гравюри настав у XVIII столітті (Окумара Масанобу, Судзукі Харунобу).
 
Ліногравюра – випукла гравюра на лінолеумі чи на схожих із ним полімерно-пластичних матеріалах, за технікою близька до ксилографії. Завдяки м’якості матеріалу отримується живописний штрих. Виникла на початку ХХ століття.
 
У заглибленій гравюрі рисунок механічним чи хімічним (протравлювання кислотою) засобами заглиблюється у металічній пластині (з міді, латуні, цинку чи заліза); фарба набивається тампонами у заглиблення, і дошка, накрита вологим папіром, прокочується між валами верстату для друку (різцева гравюра на металі, офорт, акватинта).
 
Гравюра на металі (мідь чи сталь) – гравюра, де рисунок вирізається ножами і іде штрихом. Виникла у 1440-х роках у Південній Німеччині чи Швейцарії (“Майстер гральних карт”). Відомі гравюри на металі М.Шопенгауера, А.Дюрера, М.Раймонді, Луки Лейденського.
 
Офорт (від фр. еau-forte – азотна кислота) – вид гравюри на металі, в якому заглиблені елементи друкувальної форми створюються шляхом травлення металу кислотами (2% розчин сірчаної кислоти). Відомий з початку XVI століття (Д.Хопфер та А.Дюрер). Рембрандт багато працював у цій техніці.
 
Офорт акватинта оснований на протравлюванні кислотою металічної дошки крізь прилиплий до неї асфальтовий чи каніфольний пил. На межі XVIIІ-XIX століть іспанець Ф.Гойя у серії “Капрічос” поєднує офорт із акватинтою і, використовуючи її живописні якості, досягає високого емоційного напруження своїх образів.
 
Літографія (пласка гравюра) – гравюра на камені, де рисунок виконується олівцем, пензлем, пером і протравлюється лугом. Можлива необмежена кількість відбитків. Виникла у XVIII столітті. Французький художник Оноре Дом’є працював у цій техніці.
 
Існує велика кількість графічних технік, і, залежно від своїх задумів, художник може вибирати ту, яка йому найбільше підходить.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100