С Е П Т І М А
 
 
 
tags
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
rus
 
ukr
eng
 

Творчість Мікеланжело Буонарроті (3/4)


Живопис

Першим живописним замовленням Мікеланджело було тондо „Свята родина”, написане з приводу одруження Анджело Доні та Магдалени Строцци у кінці 1503 чи на початку 1504 року. Друга назва картини – „Мадонна Доні”. Це єдина відома нам станкова робота Мікеланджело. Художник, виконуючи живописні роботи, мислить як скульптор. Цю картину він створює у повній відповідності до своїх більш ранніх рельєфів. Важливішою за колорит та фарби для нього є сильна пластика фігур. У тондо знайшло відображення прагнення майстра до передачі складних поз та до пластичного трактування форм людського тіла. Мадонна схилилась вправо, щоб взяти Немовля, що сидить на колінах Йосифа. Єдність фігур підкреслюється жорстким моделюванням драпування з гладкими поверхнями. Розміщені в глибині тла фігури п’ятьох юних оголених атлетів вносять у композицію характерну для Мікеланджело героїчну ноту. Пейзаж із оголеними фігурами язичників за стіною бідний деталями. Таким чином Мікеланджело стверджував, що лише людська фігура варта наслідування. Виразні й холодні тони яскраво підкреслюють скульптурну опуклість кожної фігури.
 
У 1504 році Мікеланджело отримав замовлення від гонфалоньєра Флоренції П’єро Содеріні на розпис Зали Великої Ради у Палаццо Веккьо. Це мала бути „Битва при Кашині”. Мікеланджело перервав роботу над картоном цієї фрески у березні 1505 року, коли на виклик Юлія ІІ поїхав до Риму, а закінчив центральну частину картону влітку наступного року, коли втік від Папи до Флоренції. Битва при Кашині (біля Пізи) – це невелика перемога флорентійського війська над пізанським у 1364 році. Для Мікеланджело у цій битві було цікавим те, як вона розпочалась. Рятуючись від спеки наприкінці липня, флорентійські солдати почали купатися в Арно, коли у таборі сповістили про напад ворога. Таким чином, Буонарроті міг зобразити велику кількість оголених тіл у русі та найважчих ракурсах: стоячи, навколішки, напівлежачи, у стрибку. В цьому йому не було рівних. Мікеланджело перетворив флорентійське військо на грандіозний пластичний орнамент, що вражає різноманітністю постав. Сам розпис художник, на жаль, так і не розпочав.
 
Весною 1508 року Папа Юлій ІІ доручає Мікеланджело розписати склепіння Сікстинської капели. Над цим замовленням художник працював до жовтня 1512 року. Капела – прямокутне приміщення 40,9 м завдовжки та 13,4 м завширшки із головним входом зі сходу та вівтарем біля західної стіни. Пологе склепіння зі стрілкою підйому 4 м досягає висоти 20,7 м. У склепіння врізані розпалубки півциркульних люнетів над вікнами: по шість вікон з боків та по два на торцях. Паруси зведені до пілястр, що стоять на осях між віконних простінок; на бічних сторонах склепіння – по п’ять парусів, на торцевих – по одному. Плафон Мікеланджело відокремив від парусів карнизом. На кожному парусі він зобразив величезний трон, бокові сторони якого виступають у вигляді пілястр, які доходять до карнизу. Пілястри прикрашені парами путті, що підтримують карниз. Поперек капели майстер перекинув арки, так що у середній частині склепіння вийшло чергування вузьких та широких полів. Всі ці фіктивні архітектурні форми імітують білий мармур. На тронах сидять дванадцять фігур пророків та сивіл, що спираються на консолі. Під консолями путті-атланти тримають картуші з їхніми іменами. У трикутних комірках, що утворились між ребрами розпалубок та тронами, розміщені оголені фігури, що імітують золочену бронзу. У сегментах середньої частини склепіння Мікеланджело написав п’ять малих (1,7 х 2,8 м) та чотири великі (2.8 х 5,7 м) „історії” на сюжети Книги Буття, починаючи від „Відокремлення світла від темряви” й закінчуючи „Сп’янінням Ноя”. На виступи пілястр встановлено куби, на яких сидять юнаки, що імітують античні статуї („ignudi”). За допомогою стрічок та дубових гірлянд вони тримають над сивілами та пророками круглі щити, зроблені під бронзу та золото, із барельєфами, що зображують події з історії євреїв. У люнетах та розпалубках – галерея предків Христа. У пандативах над кутовими люнетами зліва та справа над вхідною стіною написані „Давид та Голіаф” та „Юдифь та Олоферн”; навпроти них над вівтарною стіною – „Розп’яття Аммана” та „Мідний змій”.
 
Цикл „історій” з Книги Буття складається з трьох рівновеликих частин. Перша від входу – історія Ноя: „Сп’яніння Ноя”, „Потоп”, „Жертвопринесення Ноя”. Друга – історія прабатьків: „Гріхопадіння”, „Створення Єви”, „Створення Адама”. Третя – створення світу: „Створення води”, „Створення сонця, місяця та планет”, „Відокремлення світла від темряви”. Таким чином, чим далі від сучасності відбувалась подія, тим ближча вона до вівтаря, тим святіша вона. В цих розписах Мікеланджело використовував різні манери у початковій, середній та завершальній стадіях. Епізоди з історії Ноя – це складні комбінації порівняно невеликих та яскраво розфарбованих фігур, яким тісно у відведених ним рамках. Із переходом до історії прабатьків фігури зростають, важчають, розміщуються більш вільно, колір заспокоюється, отримує холоднуваті сріблясті відтінки, тіні стають темнішими. Ця тенденція зростає із наближенням до вівтарної стіни. Ной зображений у зріст людини, а у „Відокремлені світла від темряви” повна висота фігури Бога склала б біля 3-х м. Від строкатості перших „історій” Мікеланджело приходить у „Відокремленні світла від темряви” до чистої гризайлі. Це було обумовлено відмінностями сюжетів, їх значенням у смисловому цілому та ефектами їх сприйняття. Такий багатолюдний та майже побутовий сюжет, як „Сп’яніння Ноя”, дуже добре видно з першого ж кроку в капелу. А такі грандіозні композиції, як „Створення Адама” та „Відокремлення світла від темряви”, віддалені від входу в капелу, тому фігури цих „історій” перспективно зменшуються при розгляді.
 
У фресках на склепінні Сікстинської капели Мікеланджело вперше після грецьких скульпторів показав, що оголена натура – це головний об’єкт у мистецтві фігурного зображення. Для нього оголене тіло та мистецтво були синонімами, а поза красою людських форм для нього іншої краси не існувало. Ці фрески стали скарбом для інших художників. Мікеланджело дав їм приклади зображення людей у стані перетворення божественним духом (пророки та сивіли), у первісно-природному стані („ignudi”), в момент мимовільного пробудження могутності (Адам), у вигляді ширяючого над землею осереддя надлюдської могутності (Бог).
 
Через 21 рік після завершення роботи над склепінням капели Мікеланджело знов повернувся туди. Папа Климент VII доручив йому розписати вівтарну стіну Сікстини. Для здійснення розпису на західній стіні заклали два вікна та закрили фрески Перуджино „Вознесіння Богоматері”, „Різдво Христа”, „Знаходження Мойсея” та фрески самого Мікеланджело, що зображували сім перших поколінь предків Христа у люнетах над вікнами. Над „Страшним судом” Мікеланджело працював з 1536 до 1541 року, закінчивши фреску вже за понтифікату Павла ІІІ. Це була одна з найбільших фресок Відродження: 16,6 х 13,4м. На ній зображено близько чотирьохсот фігур у найрізноманітніших позах.
 
Фреска складається з трьох поясів. Зверху зображені всі страсті Христові: у повітрі різні оголені фігури несуть хрест, колону, спис, губку, цвяхи, вінець. Центр верхнього поясу – фігури грізного Христа та сумної Марії. Вони відокремлені від оточуючого них підковоподібного натовпу пророків та апостолів (серед них є й декілька жіночих фігур) порожнечею. За пророками та апостолами – друге коло порожнечі, за яким вправо та вліво розходяться хвилі, що заповнюють весь простір фрески; справа – хор святих дів та сивіл, справа – хор священиків, патріархів та мучеників. Центр середнього пояса – янголи із трубами та книгами в руках. Зліва – праведники, що возносяться на небо, зліва – грішники, що скидаються в пекло. Воскреслі праведники немов спливають з глибини. Багато з них не встигли отямитись від вічного сну; їм допомагають інші. Повітря на цій половині більше, ніж між збитими в жмут грішниками, які падають в пекло у конвульсіях. Нема сенсу противитись янголам та демонам, що діють спільно. У центрі нижнього пояса – жерло пекла, у глибині якого виблискують очі й оскал чорта – грізне нагадування про те, що жодна душа не врятується на Страшному суді, якщо вона не чиста. Людські групи тут рухаються у різних напрямах: праведники спрямовані вліво й вгору; грішники, яких підганяє весло Харона, наповнюють нижній правий кут, де на них чекає обвитий зміями Мінос, володар грецького Аїду.
 
Останніми живописними творами Мікеланджело стали дві фрески у особистій капелі Павла ІІІ (Паоліні): „Обернення Савла” (1542 – 1546) та „Розп’яття Св. Петра” (1546 – 1550). Розмір кожної фрески – 6,25 х 6,61 м. У кінці життєвого шляху роздуми про абсолютне благо витісняють з його мистецтва красу. Людське тіло – в’язниця душі. Замість прекрасних оголених атлетів ми бачимо тепер грубі, важкі, незграбні одягнені фігури. Стани душі художник показав перебільшеними позами, рухами, гримасами, блиском очей. Як у середньовічному живописі, масштаб фігур змінюється залежно від їх значення, не підпорядковуючись правилам перспективи.
 
Обидві фрески являють собою багатофігурні композиції з центральним героєм, зображеним у вирішальний момент його життя, в оточенні свідків цієї події. Обидві події представлено на тлі пологих голих пагорбів, серед яких неможливо знайти лінію горизонту. Земля схожа на бурне море. Так передано стан Св. Павла, який впав з коня, й розіп’ятого догори ногами Св. Петра.
 
Два вибухи протиставлено у „Оберненні Савла” один одному – небесний та земний. Від Христа, що летить зверху вниз високо в повітрі, розлітаються групи оголених янголів. З його правої долоні б’є вниз стовп світла, що засліплює Савла. Фігури у „Розп’ятті Св. Петра” більші. Не всі, хто зібрався на страту, вміщуються у поле зору. Натовп зрізано зліва та справа. Якщо доповнити натовп з обох боків, то утвориться змієподібна лінія, відкинуте дзеркальне відображення латинської літери „S”. Цією лінією окреслені як сили Зла (римські воїни зліва), так і сили Добра (співчуваючі Петру справа). Хрест та Петро з розкинутими руками – це свого роду „ваги” Зла та Добра. Завдяки групі жінок на передньому плані та фігурі могутнього чоловіка із схрещеними на грудях руками Добро все ж таки переважить. Завершивши роботу, Мікеланджело сказав, що вже застарий для живопису, особливо фрескового, тому більше ним не займався.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
© Архітектурна майстерня «Септіма». Київ, вул. Госпітальна, 12.
 
+38 (044) 277 81 68
 
  Rambler's Top100